АНАЛІЗ ПРОБЛЕМ ШКІЛЬНОЇ АДАПТАЦІЇ

АДАПТАЦІЯ - існування організму в мінливих умовах

СОЦІАЛЬНА АДАПТАЦІЯ передбачає:
1) Адекватне сприйняття оточуючого світу.
2) Адекватну систему відносин і спілкування з
оточуючими.
3) Здатність до праці, навчання відпочинку.
4) Здатність до самообслуговування, самоорганізацію.
5) Адаптивність поведінки в результаті очікувань інших.
ШКІЛЬНА дезАДАПТАЦІЯ - з цим поняттям пов'язують
відхилення у навчальній діяльності, утруднення у навчанні,
конфлікти з однокласниками, неадекватну поведінку. Звідси
результат об'єктивних утруднень, небажання відвідувати
школу. Цілком природньо, що подолання тієї чи іншої форми
дезадаптивності повинне бути спрямоване на усунення причин,
що її викликають. Дитина потрапляє в нову соціальну групу.
Ситуація нового, невідомого для неї є в деякій мірі
тривожною.
Дитина переживає емоційний дискомфорт, перш за все через
невизначеність щодо вимог вчителів, про умови навчання, цін-
ностей поведінки в колективі. Такий стан можна назвати станом
внутрішньої напруги, настороженості, слабкої здатності у
вирішенні інтелектуальних питань.
Неможливо говорити про адекватне сприйняття дитиною
оточуючого світу, через призму власної тривоги. Все це
ускладнює весь навчально-виховний процес, продуктивність
праці на уроці стає проблемною. Навіть потенційний
відмінник може стати відстаючим в умовах дезадаптації.
Не менш важливим є процес адаптації вчителя, якщо
вчитель не знає своїх учнів, він не може успішно орган-
ізувати їх самообслуговування, індивідуалізувати,
диференціювати навчання. І не має значення яким чином
розпочався навчальний рік в школі, процес адаптації все
одно йде. Питання в тому, скільки часу, і на скільки
ефективно. Суть адаптаційного періоду в школі полягає в
тому, щоб створити неминучий процес адаптації більш
інтенсивнішим. Ефективність процесу шкільної адаптації
значною мірою визначає успішність навчальної діяльності,
збереження фізичного і психічного здоров'я дитини. Саме у
цьому є суть адаптаційного періоду в школі.
2) Дезадаптованість. Причини шкільної дезадаптації
ДЕЗАДАПТОВАНІСТЬ - не процес, а стан, що виникає від
незадоволення основних потреб у результаті використання
неадекватних способів поведінки. Дезадаптованість учнів
приводить до неадекватної, погано контрольованої поведінки,
конфліктних стосунків, проблеми у навчальній діяльності.
Причини шкільної дезадаптації різні: низький рівень
розвитку загально-розумових здібностей, високий ступінь
емоційної нестійкості, не сформованість мотиваційної сфери,
високий рівень домагань на тлі низьких можливостей,
характерологічні особливості, незрілість психіки,
особливості сімейного виховання, стиль керівництва
педагогів. При цьому виникає загроза появи неврозів,
психопатій. Аналіз таких ситуацій підштовхує до створення
необхідних умов перехідного адаптаційного періоду не тільки
для дітей першокласників, а й для дітей, що потрапляють в
умови новостворених колективів, нових форм занять
Шкільна дезадаптація є симптомом ускладнень або
неможливості подальшого розвитку дітей в умовах, що
склалися. Саме тому велика увага приділяється учням 5-х класів, що
зіштовхуються з проблемами адаптації
і потребують участі компетентних дорослих у
безболісному проходженні саме адаптаційного періоду, якого
неможливо уникнути, саме за умов, що слалися при переході з
початкової ланки, у якій діти навчались чотири роки, у
середню з новими більш дорослими вимогами і правилами
навчання. Для ефективності адаптаційного періоду і
уникнення дезадаптації дітей 5-х класів необхідно
враховувати особливості підліткового віку.
Підлітковий вік деякі науковці називають біологічним
дозріванням і соціальною затримкою. Молодшим шкільним віком
закінчується епоха дитинства (10-11років). Починається з
перебудови всього організму - дія статевих гормонів. Ця
перебудова не співпадає з соціальним дозріванням. Криза
переміщається на кінець підліткового віку при переході до
юнацького. У підлітків виникають нові фізіологічні
відчуття. Може виникнути аутизм-орієнтація на внутрішню
картину світу, зосередження на самому собі, відбувається
підйом соціальної активності (пошук спілкування, тісні
дружні зв'язки, романтична закоханість). В підлітків
спостерігається посилення конформізму - прагнення бути як
всі з однієї сторони, а з іншої відрізнятися. З'являється
потреба в самоствердженні, демонстрація незалежності.
Ранній підлітковий вік характеризується загостренням
почуттів, а світ людських відносин не викликає таких
емоцій, як предметність світу. Недостатність уваги зі
сторони дорослих робить особистий світ підлітка соціально
вузьким. В зв'язку з формуванням рефлексії дитина особливо
чутлива до безтактовності дорослої людини. Частіше всього
ми спостерігаємо у підлітковому віці авторитарний стиль
спілкування в системі Дорослий-Підліток. Біологічні фактори
мають великий вплив на психологічний розвиток підлітка.
Змінюється збудливість нервових процесів, в наслідок цього
виникають неадекватні реакції. Значно збільшується
кількість немотивованих, грубих афективних вчинків,
дівчатка можуть змінюватися в емоційному плані - вони
стають більш плаксиві. Формується статевий потяг. В
соціальному відношення підліток починає активно входити в
світ дорослих. З'являються авторитетні дорослі, оцінка
особистості змінюється. Дорослі часто з запізненням
фіксують нові зміни, збільшується кількість негативних
оцінок. В мотивах спілкування переважає потреба отримати
підтримку зі сторони дорослого. Основні потреби пов'язані з
успішністю у школі. Але в той же час часто трапляється
погіршення результатів навчання. В зв'язку з цим змінюються
відношення з батьками. Американський психолог Адлер
стверджував, що 30% підлітків мають труднощі у спілкуванні
з батьками, 70% переживають ці стосунки, 20% вступають у
конфліктні стосунки, 10% дітей протестують, частіше
покидаючи рідну домівку. Зростає потреба у спілкуванні з
однолітками. Часто дівчата-підлітки переживають почуття
одинокості, і в зв'язку з цим часто не можуть залишатися
наодинці з собою. Вчені вважають, що підлітковий вік
характеризується вакуумом мотивації, але водночас вона
характеризується прагненням до самоствердження.
Криза підліткового віку
Підлітковий вік часто називають "критичним". У
психології критичними називають такі періоди розвитку, коли
організм має підвищену сензитивність (чутливість) до
якихось певних зовнішніх і внутрішніх впливів, дії яких
саме в цей (і ні який інший) період розвитку мають особливо
важливі, безповоротні наслідки. Такі періоди часто
супроводяться психологічною напруженістю, перебудовою. У
психології вони мають назву "вікових криз". Це складні
стани, які характеризуються більш-менш вираженою
конфліктністю. Вони є істотними, статистично нормальними,
тривають не довго за часом (до року).
Їх називають нормативними життєвими кризами, на
відміну від "ненормативних" - таких, як невротичні
які мають в основі випадкові, особливі обставини (наприклад
смерть батьків).
Нормативна криза підліткового віку відрізняється від
інших криз (1,3 і 7 років) більшою тривалістю за часом і
силою. Їх проявами є бурхливі негативні реакції з приводу
будь-яких дій дорослих.
Якщо такий стан триває надто довго і бурхливо, це може
вказати шкільному психологу на наявність "ненормативної"
кризи у підлітків. Якщо дорослі чуйно ставляться до
підлітків, знають, розуміють і враховують їхні вікові
особливості, то можливий так званий безкризовий розвиток
дитини, тобто криза проходитиме у згладженій, не агресивній
формі. Підлітковий вік у своїх проявах не однорідний і має
певні етапи.
Так, деякі психологи (наприклад, Шерлота Блер)
вбачають у підлітковому віці дві фази - негативну і
позитивну. Вік негативної фази у дівчаток припадає
приблизно на 11-13 років, а у хлопчиків - на 14-16.
Негативна фаза характеризується почуттям тривоги,
занепокоєності, роздратованістю, диспропорцією у психічному
та фізичному розвитку, агресивністю і т.д. Це період
внутрішнього метушіння, суперечливих почуттів, абстрактного
бунту, меланхолії та зниженої працездатності. Позитивна
фаза наступає поступово. Її прояв можна побачити у почутті
єдності з природою, в умінні по-новому сприймати мистецтво.
З'являється новий світ цінностей, потреба в інтимно-
особистісному спілкуванні, коханні, мріях.
У психології існує розподіл на молодший і старший
підлітковий вік. Вони мають певні розбіжності. Так для
молодшого підлітка новоутворенням є здатність до
ідентифікації, для старшого - почуття самостійності і перше
кохання.
У підлітковому віці відбувається бурхлива взаємодія,
взаємопроникнення зовнішнього середовища і внутрішнього
світу дитини. У процесі цієї взаємодії йде розвиток
самосвідомості підлітка. У зв'язку з цим для нього стає
можливим більш глибоке і широке розуміння інших людей.
Соціальний розвиток, що приводить до утворення особистості,
набуває у самосвідомості опору для свого подальшого
розвитку.
ХАРАКТЕРИСТИКА ВЕДУЧОЇ ДІЯЛЬНОСТІ
У школярів 5-го класу істотно змінюється зміст діяльності
- ведучою стає суспільно корисна діяльність. На новому рівні
протікають психічні процеси. Якісні новоутворення харак
теризуються інтенисивністю проявів відбувається якісне
зрушення в розвитку самосвідомості,у результаті чого в
підлітка формується уявлення про себе як про дорослу людину.
Прагнення до дорослості і самостійності, критичне ставлення
відношення до навколишніх, уміння підкорятися нормам
колективного життя визначають всі інші особливості -
поведінки, спрямованість активності. Підлітковий вік
характеризується значними змінами в будові тіла, у
протіканні фізіологічних процесів, статевим розвитком.Зміни
що відбуваються в цьому віці, мають пряме відношення до
рухової діяльності підлітка.

ОСОБЛИВОСТІ ПІЗНАВАЛЬНОЇ СФЕРИ
Неодмінною умовою правильного виконання вправи
в процесі його засвоєння є усвідомленість, розуміння
виконуваних дій. Під усвідомленістю дій варто розуміти
дифференційованість відчуттів,правильність сприйняття, чіт-
кість уявлень, здатність аналізувати. У зв'язку з цим
необхідно враховувати наступні особливості пізнавальних
процесів підлітків. При сприйманні предмета в підлітків
велику роль грає перше враження. Разом з тим тим підліток
здатний до тонкого аналізу сприйманих об'єктів.Сприйняття
його більш змістовне, послідовне,планомірне, що дає можл-
ивість формувати спостереження як цілеспрямоване організова-
не сприйняття.
Мислення в підлітка (особливо в 11 - 12 років),
значною мірою носить конкретно-образний характер. При засво-
єнні знань підліток прагне обпертися на наочний матеріал.
Тому величезне значення має застосування при аналізі
дій чітко намальованих плакатів,піктограм із найважливіши
ми елементами вправ.
У той же час мислення в підлітковому віці стає більш
більш логічним, системним, доказовим і обґрунтованим,
розвивається здатність самостійно аналізувати, порівнювати.
узагальнювати У цьому віці яскраво виявляється бажання
проникнути в сутність явища,зрозуміти його причину, уста-
новити зв'язки між окремими предметами і явищами. Основ
ний засіб формування чітких уявлень підлітків - вимога пра-
вильно словесно описати виконувану вправу.Зв'язок рухового
центру з другою сигнальною системою є основою цілеспрямова
ного, усвідомленого виконання дії. Важливою психологіч-
ною умовою правильного засвоєння і виконання вправ є орга-
нізація уваги. Увага підлітка стає усе більш довільною. Зай-
маючись цікавою і важливою справою,підліток може зберігати
тривалий час стійкість і високу інтенсивність уваги. У
нього виробляється уміння швидке концентрувати і чітко розпо-
діляти свою увагу. У той же час спостереження показують, що
в підлітків увага значна погіршується в порівнянні з молод-
шими школярами. Це пояснюється багатьма причинами
причинами. По-перше, змінюються умови життя й навчання
підлітків. Світ вражень і переживань у них значно розши-
рюється. Серйозніше стають пропоновані до них вимоги,багато
бічне - обов'язку. У результаті увага часом не може справи
тися з великоб кількістю вражень і переживань,зосереди-
тися на чому-небудь одному. По-друге, нерідко
причиною поганої уваги може стати неврівноваженість
процесів збудження і гальмування, особливо при тривалій
одноманітній роботі,що зв'язано з процесом статевого дозрі-
вання. Нарешті, неуважність підлітка може бути резуль-
татом поганого виховання уваги в молодшому віці. Тому вирі-
шальне значення у вихованні і розвитку уваги підліт-
ка має правильна організація його роботи: у нього не повин-
но бути ні часу,ні бажання, ні можливості відволікатися.

ЕМОЦІЙНА СФЕРА ПІДЛІТКІВ
У підлітковому віці емоційні переживання якісно
змінюються, тому що змінюються і самі відносини підлітка з
навколишнім світом. Більш складними стають відносини з
дорослими, з однолітками, особливо з однолітками іншої
статі. По-новому підлітки починають відноситися
до навчальної діяльності і самим собі. Усе це є джерелом
різноманітних, складних, нерідко суперечливих переживань.
Разом з тим, незважаючи на загальний більш високий рівень
розвитку емоційної сфери в цей період, прояви емоцій
недостатньо стійкі. Підлітковий вік характеризується
підвищеною емоційною збудливістю, імпульсивністю,
перевагою збудження над гальмуванням, швидкою зміною
настрою, схильністю до афектів - жагучому, різкому і
бурхливому вираженню пережитих почуттів.
Отже коротка характеристика підліткового віку має
такий вигляд.
1. Підлітковим ми називаємо вік з 10 до 15 років з
нормативною кризою в 13 років (яка може зміщуватися за
часом). Він характеризується спадом успішності, зниженням
працездатності, дисгармонійністю у внутрішній будові
особистості, відмирання насамперед усталеної системи
інтересів, негативним, протестуючим характером поведінки.
2. Однією з головних тенденцій підліткового віку є
переорієнтація спілкування з дорослих на однолітків.
3. Провідною діяльністю для даного періоду є інтимно-
особистісне спілкування, яке будується на основі морально-
етичних норм.
4. Характерним новоутворенням є "почуття дорослості",
розвиток самосвідомості і самооцінки, інтересу до себе, як
до особистості, критичне ставлення до оточуючих, уміння
підкоряти свої інтереси нормам колективного життя,
здатність до ідентифікації.
5. Діяльність (навчальна, організаційна, трудова,
пізнавальна тощо) спрямована на систему відносин в різних
ситуаціях.
Педагог має орієнтуватися на:
- фізіологічні особливості дитини, початок пубертатного
періоду, розвиток когнітивної сфери учнів уяви, процеси
запам'ятовування, які протікають гірше на фоні психофізіоло
гічного розгальмування для адекватного відображення
зовнішньої реальності й саморегуляції
емоційного стану, й поведінки.
- Розуміння і осмислення змісту педагогами, класними
керівниками ідеї адаптаційного періоду.
- Індивідуальний підхід до учня, його можливостей, щоб
не послабити нервову систему, не занизити самооцінку і
мотивацію до засвоєння знань.
- Розвиток і реалізація здібностей учнів.
- Формування цінностей та ідеалів.
- Створення програми адаптаційного періоду
- Проведення батьківських зборів для виявлення
очікування батьків в зв'язку з навчанням їхньої дитини в
школі, ознайомлення з матеріалами адаптаційного періоду.
- Створення МППК для аналізу результатів адаптаційного
періоду, створення певних рекомендацій, завдань для кожного
конкретного класу. Перераховані умови сприяють урахуванню
саморегуляції, прийнятті адекватних рішень. Для створення
цих умов повинні бути задіяні усі шкільні служби, зокрема
психологічна.

3) Основні завдання адаптаційного періоду.
Завдання адаптаційного періоду:
Необхідно допомогти дітям познайомитись один з одним,
з вчителями, з новою навчальною ситуацією, з умовами
шкільного життя. Г. А. Цукерман називає цей період
своєрідною ініціацією в новий віковий сенс, в нову систему
відносин з дорослими, однолітками, самим собою. Звідси і
завдання - "вирощування" власних правил взаємодії на основі
реального досвіду співпраці. Для цього необхідно:
- створити атмосферу довіри, добрих відносин,
комфортності, взаємопідтримки
- діагностувати причини дезадаптаційного періоду
- виявити ресурси розвитку самої дитини, а також
можливості сім'ї і школи
- звернути увагу до "різноголосиці" вимог
- введення самоконтролю і самоорганізації
- підбір корекційно розвиваючої програми,
враховуючи як причини дезадаптації, так і виявлення
ресурсів з ціллю дорозвитку необхідних структур дитини в
штучно створених умовах і перенесення сформованих навичок в
соціальну ситуацію розвитку дитини.
Відомо, що саме зараз збільшується кількість дітей, що
відчувають труднощі адаптації до навчання в школі, до
шкільного життя, що призводить до стійких затруднень дітей
у навчанні, поганої дисципліни, відмови йти в школу. Першим
чином для ефективності адаптаційного періоду необхідно
поставити перед собою такі завдання і реалізувати їх.
Щоб уникнути проблеми адаптаційного періоду дитини
п'ятикласника в першу чергу необхідним завданням є
співпраця вчителів з батьками. На даному етапі необхідним є
усвідомлення того, що діти переходять від молодшого
шкільного віку з початкової школи, де було все налагоджене
і знайоме, у більш доросле, дещо самостійніше шкільне
життя. Хвилювання дітей зрозуміле, воно обумовлене
незнанням нового, невідомого, співпрацею великої кількості
вчителів. Щоб уникнути зайвого хвилювання, допомогти дитині
"увійти" в підлітковий період без особливих стресів,
необхідно насамперед ознайомитися, вивчити психолого-
фізіологічні особливості дитини-підлітка, його
новоутворення провідний вид діяльності. Мати на увазі, що
будь-які перехідні періоди в дітей висувають специфічні
проблеми, що потребують особливої уваги. Умови навчання в
середній школі висувають більш високі вимоги до
інтелектуального і особистісного розвитку, до навчальних
знань. Однак рівень дітей у цьому віці не однаковий: в
одних він відповідає умовам успішного навчання, розвитку, а
в інших ледь досягає припустимої межі. Відбуваються зміни у
психіці дитини, перебудовуються сформовані раніше життєві
onmrr, шкільне навчання сприяє розвитку теоретичного
мислення. Завдяки розвитку нового рівня мислення
відбувається перебудова всіх інших психічних процесів,
тобто "пам'ять стає мислячою, а сприйняття думаючим". Отже
знання психолого-фізіологічних особливостей дитини цього
періоду допоможе батькам вчителям плавно провести дитину
крізь адаптаційний період. Усунення причин, що спричиняють
затруднення розвитку дитини, можливо тільки з допомогою
значимих дорослих. Перераховані умови сприяють урахуванню
учнями вимог педагогів, саморегуляції, прийнятті адекватних
рішень. Для створення цих умов повинні бути задіяні усі
шкільні служби, зокрема психологічна.
При цьому проблеми дитини розглядаються як необхідні
перешкоди в процесі його особистого росту і розвитку,
пов'язанні з формуванням новоутворень як цілі розглядаючого
вікового періоду, в той час, коли актуальний кризовий стан
виступає в якості симптому неможливості подальшого
розвитку.
Подолання перешкод, тобто вихід з критичного стану
пов'язаний з виявленням індивідуальної для кожної дитини
зони її найближчого розвитку, а також з організацією
штучного середовища і спеціальної діяльності, що сприятиме
деформуванню функцій попередніх вікових періодів при
вирішенню задач даного періоду.
При цьому головними умовами при організації корекційно-
розвиваючої діяльності є зміни самооцінки дитини,
формування мотивації розвитку. Це пов'язано із створенням
адекватної моделі потреб майбутнього і прийняттям дитини в
якості моделі особистого розвитку.
Важливою умовою благополучного розвитку дитини є
співвідношення сформованості емоційного і когнітивного
компоненту, що проявляється в характері його діяльності.
Депресивні стани в основному характеризуються
відсутністю ресурсів розвитку, тобто негативністю дитини до
когнітивного особистісного зросту. Вихід із депресивного
стану повинен бути пов'язаний з поступовим розвитком у
дитини такого ресурсу, що також є психотерапевтичною
задачею. Стан тривоги супроводжується будь-якою стресовою
ситуацією. Вона може бути зменшена шляхом введення дитини в
ситуацію успіху в спеціально створеному середовищі. Однак
якщо тривожність обумовлена підвищеною чутливістю, як
типологічною рисою особистості то вона не може бути
зменшена нижче визначеного рівня.
У випадку несформованності когнітивних процесів і
навичок навчальної діяльності використовуються методи
когнітивного тренінгу, які вчитель може використовувати на
уроці.
Так як для молодшого підліткового віку характерним є
потреба в самореалізації і самовираженні, то ряд завдань
мають бути у формі творчих пошуків.
Найголовніше, що діти були організовані таким чином,
щоб кожна дитина внесла в загальне представлення своє
індивідуальне бачення.
Після чого в класі необхідно розприділити всі
необхідні доручення.
Адаптаційний період в школі передбачений для створення
позитивної благополучної атмосфери, прийняття дітьми і
вчителем один-одного і пошук оптимальної для кожного
позиції нової ситуації. Адаптаційний період в школі полягає
в тому, щоб створити неминучий процес адаптації більш
інтенсивнішим. Ефективність якого значною мірою визначає
успішність навчальної діяльності, збереження фізичного і
психічного здоров'я дитини.


Використана література: КолісецькаО.Ф., Рула С.М. ПРОБЛЕМИ ШКІЛЬНОЇ АДАПТАЦІЇ.

ПІДЛІТКОВИЙ ВІК

Навчання і виховання не можливе без фізіологічних
та психологічних знань вікових особливостей учнів.
Шановні колеги,до Вашої уваги пропоную матеріали про особливості підліткового
віку.

Підлітковий вік охоплює період розвитку дитини від 11 до 15 років. Він є органічним продовженням молодшого шкільного віку і водночас відрізняється від нього. Його називають перехідним, тому що відбувається перехід від дитинства до юності в фізичному, психічному і соціальному аспектах.
Анатомо-фізіологічні особливості. Підлітковий вік — період складних анатомо-фізіологічних змін в організмі людини. Фізичний розвиток підлітків характеризується великою інтенсивністю, нерівномірністю та ускладненнями, пов´язаними зі статевим дозріванням. У ньому виділяють три стадії: стадію, що передує статевому дозріванню, стадію статевого дозрівання і стадію статевої зрілості.
На першій стадії розвитку активізується діяльність щитовидної залози та гіпофізу. Це сприяє посиленню процесів обміну в організмі, а також збудженню нервової системи, яка стає чутливішою до подразнень, особливо до тих, що виникають у самому організмі. Кожне хвилювання різко відображається на роботі серця та серцево-судинної системи, у розвитку яких спостерігаються диспропорції. Мускулатура серця і його об´єм збільшуються вдвічі, а діаметр судин залишається малим. Маса тіла збільшується на цей час у 1,5 раза. Отже, серце через порівняно вузькі судини не може постачати потрібну кількість крові до різних ділянок організму, зокрема до мозку. Нервовий апарат, що регулює серцеву діяльність підлітків, не завжди справляється зі своєю функцією, ця недостатність викликає порушення серцевої діяльності (неправильний ритм, блідість, посиніння губ тощо). Недостатній розвиток кровоносної та м´язової систем сприяє тому, що дитина швидко втомлюється, не може переносити надмірних фізичних навантажень. Тому при їх дозуванні необхідно враховувати особливості фізичного розвитку підлітка.
Скелетна система міцнішає, проте вона ще не така, як у дорослих. Окостеніння хребта, грудної клітки, таза ще не закінчилося, тому за несприятливих умов можливі їх викривлення. Неправильна поза під час сидіння за партою або за столом призводить до порушення дихання й кровообігу, зокрема нормального припливу крові до мозку. А це може позначатися на розумовій діяльності, працездатності підлітка.
Організм його потребує багато кисню, проте легені розвинені ще недостатньо. Тому дихає він частіше, але неглибоко. Важливо привчати його правильно дихати, керувати своїм дихальним апаратом.
Головний мозок підлітків за вагою наближається до ваги мозку дорослої людини. Розвиваються специфічно людські ділянки мозку (лобні, частково скроневі й тім´яні), відбувається внутріклітинне вдосконалення кори головного мозку, збагачуються асоціаційні зв´язки між різними його ділянками. Досконалішими стають гальмівні процеси, розвивається друга сигнальна система, посилено формуються нові динамічні стереотипи, які стають основою навичок, звичок, рис характеру. Інтенсивний розвиток вищої нервової діяльності виявляється в розумовій активності дітей, у зростанні контрольної діяльності кори великих півкуль стосовно підкіркових процесів. Але у вищій нервовій діяльності спостерігаються і деякі суперечності, що проявляються у поведінці підлітків, підвищеній збуджуваності, нестійкості настрою. Іноді помічається метушливість, крикливість, нестриманість, безконтрольність дій.
В останні десятиліття XX ст. фізичний розвиток підлітків помітно прискорився. Це явище називають акселерацією (лат. acceleration — прискорення). Вона виявляється в тому, що характерні для підліткового віку анатомофізіологічні зміни в організмі виникають раніше, ніж у попередніх десятиліттях. Дослідники вважають, що акселерацію треба розуміти не лише як прискорення росту й статевого дозрівання, а як зміну темпу розвитку організму, що позначається і на темпі психічного розвитку. Існують різні гіпотези щодо виникнення явища акселерації:
1. Геліогенна теорія: вплив сонячного випромінювання на дітей, які останнім часом стали більше перебувати на сонці, завдяки чому стимулюється їхній розвиток.
2. Теорія гетерозії: вплив на розвиток дитини міжнаціональних шлюбів, що призводить до значних змін, і як наслідок — акселерація.
3. Теорія урбанізації: розвиток міст і переселення до них сільського населення, що призводить до прискорення статевого розвитку, інтелектуалізації, а це в свою чергу прискорює ріст і визрівання організму.
4. Нітрітивна теорія: акселерацію вважає результатом поліпшення і вітамінізації харчування.
5. Теорія опромінювання: поширення рентгенівських пристроїв, використання атомної енергетики, випробування ядерної зброї на полігонах створюють фони випромінювання, але в таких дозах, які стимулюють поділ клітин.
Протилежний до акселерації — процес ретардації (лат. retardatio —затримка) — значного відставання розвитку дитини від середніх фізичних і психофізіологічних показників. Він може бути наслідком пияцтва, алкоголізму батьків, народження дітей в більш пізньому віці, спадкової хвороби батьків або одного з цих факторів. Такі діти відстають не тільки фізіологічно, а й інтелектуально.
Розвиток психіки і пізнавальної діяльності. Підлітковий вік характеризується значним розвитком психіки, пізнавальних процесів. Навчання залишається основним видом діяльності, проте зазнає значних змін в організації, змісті. Воно характеризується довільністю, зростанням активності й самостійності, зміною пізнавальних і соціальних мотивів навчання.Удосконалюється сприйняття, стаючи більш плановим, різнобічним, але не досягає ще повного розвитку. На нього впливає не лише характер об´єкта, що сприймається, але й емоційний стан підлітка.
Зазнає якісних змін мотивація навчання. Поглиблюючись і диференціюючись, пізнавальні інтереси підлітків стають виразнішими, стійкішими і змістовнішими. Навчальний процес ставить підвищені вимоги до уваги підлітків, здатності зосереджуватись на змісті навчальної діяльності й відволікатись від сторонніх показників. Навчання вимагає як мимовільної, так і довільної уваги, сприяє зростанню обсягу уваги, вдосконаленню уміння розподіляти і переключати її. Для підлітків характерним є прагнення виховувати в собі здатність бути уважними, елементи самоконтролю й саморегуляції.
Підлітки прагнуть до логічного осмислення матеріалу, застосовуючи при цьому порівняння, зіставлення, узагальнення, класифікацію тощо. Підвищується рівень абстрагування, формуються системи прямих і зворотних логічних операцій, міркувань та умовиводів, що стають більш свідомими, обґрунтованими.
Пам´ять набуває більшої логічності, довільності й керованості. Підлітки використовують різноманітні засоби запам´ятовування: логічну обробку матеріалу, виділення опорних пунктів, складання плану, конспектування.
Розширюються і поглиблюються пізнавальні інтереси учнів, більш вибірковим стає інтерес до навчальних предметів.
Основним у мовному розвитку підлітків є вдосконалення уміння користуватись мовою як засобом спілкування. У здатності користуватися словом, зовнішнім мовленням підлітки вбачають свою інтелектуальну силу, ознаку свого авторитету в колективі. У зв´язку з цим посилюється інтерес до оволодівання засобами виразної мови, до алегорій, крилатих слів і метафор. Підлітки розуміють гумор, мовні засоби його вираження. Користуючись внутрішнім мовленням, вони шукають адекватні способи передачі своїх думок.
У цьому віці зростає значення праці в житті, розширюється участь дітей у продуктивній трудовій діяльності в школі і поза нею. Це відповідає їх фізичним можливостям і потребам. Підлітки здатні до тривалої систематичної праці, усвідомлюють її суспільне значення, прагнуть до її результативності. їх приваблює праця, в якій можуть виявляти певну ініціативу і творчість.
Ігрова діяльність зберігає своє значення, але набуває якісно іншого характеру за змістом і способами здійснення. Виділяють такі її види: творчі ігри (драматизація, ігри-походи, імпровізація і фантазування при відтворенні історичних подій, сучасних ситуацій); спортивні ігри (футбол, хокей, волейбол та ін.); інтелектуальні (шахи, шашки, розв´язування різних мисленнєвих завдань); комп´ютерні, військові ігри тощо. Особливо захоплюють підлітків колективні ігри. Успіхи і помилки їх стають предметом жвавих обговорень, критичних зауважень. В іграх підлітки проявляють підвищену емоційність, збуджуваність.
Формування особистості. Підлітковий вік — період переходу від дитинства до дорослості, інтенсивного становлення почуттів і волі, спрямованості, готовності жити і діяти так, як живуть і діють дорослі. Підліток усвідомлює себе дорослою особою. Зростає його активність, відбувається ціннісна переорієнтація під впливом прагнення бути дорослим. Проте він поводиться ще як дитина. Психічному його розвитку властиво багато суперечностей. Підліток є ще дитиною, і вже — не дитина, має деякі риси дорослого, але — ще не дорослий, намагається обмірковувати свої прагнення, дії, як це роблять дорослі, але своєрідно, по-дитячому. Саме ця суперечність у психічному розвитку потребує у спілкуванні з ним значного такту, обережності, делікатності, які є суттєвими у процесі нормального становлення його особистості.
Прагнення до самостійності особливо характерне для підлітків. У ньому виявляється почуття власної дорослості та потреба в її визнанні дорослими. Самооцінка набуває не меншого значення, ніж оцінювання його дорослими. Прагнення розібратися в собі та своїх особливостях, бажання порівняти себе з іншими та оцінити їх якості породжують підвищену чутливість до оцінювання особистісних якостей, поведінки, ставлення до себе загалом. Це основна причина вразливості підлітка, його невмотивованих, безпідставних, з погляду дорослих, бурхливих реакцій на зауваження.
Моральні почуття, які ще перебувають на стадії формування, засвоєні норми поведінки визначають зміст і спрямування його дій. Проте в поведінці не завжди поєднуються слова, почуття та дії. Деякі з них не усвідомлюють зв´язку між відомими їм загальними нормами і власною поведінкою в конкретній ситуації.
Цей віковий період відрізняється бурхливим перебігом емоцій, раптовими змінами емоційних станів, переживань, настроїв, переходами від піднесення до нестриманості, галасливості, від надмірної рухливості до спокою, байдужості. У динаміці емоцій виявляються стосунки підлітка з близькими людьми, колективом, успіхи в діяльності. До раптових змін настрою можуть спричинити погана оцінка, розчарування в другові, неуважність дорослих до інтересів і почуттів, нетактовний спосіб втручання в його емоційне життя.
Моральні якості пов´язані з вольовими. У цей період зникає навіюваність, зміцнюється сила волі підлітка, його самовладання, зростає здатність до подолання труднощів, вияву рішучості й наполегливості. Але підліток не завжди правильно розуміє, в чому саме полягає сила волі. Часом упертість, за допомогою якої він нерозумно домагається здійснення своїх недоцільних бажань, вважається ним позитивною вольовою якістю. За силу волі іноді приймається негативізм, що виявляється в небажанні підкорятися розумним вимогам дорослих і правилам поведінки. Вольовими вчинками підлітки часом вважають і безглузді витівки, які вимагають значних зусиль (не спати дві доби, проколоти шкіру голкою). Це свідчить про хибне їх уявлення справжньої сили волі.
Колектив має важливе значення у формуванні особистості підлітка. Однією з найхарактерніших його рис є прагнення до самоствердження. Бажання зайняти своє місце в колективі, бути лідером, помітним або малопомітним виконавцем, активним або пасивним, діяти заради колективу або заради себе є виявом внутрішніх, недостатньо усвідомлених позицій дитини. Але в процесі їх прояву, оцінювання колективом підліток під впливом колективної думки починає усвідомлювати свої устремління, домагання, вчинки і місце в колективі, стає суб´єктом виховання.
Особливого значення набувають дружба і товаришування, які стають активними, набирають нових форм: просто товариші, близький товариш, друг. Важливим фактором формування особистості підлітка є дружні взаємини з батьками. У цьому віці втрачають своє значення “керування” і “підкорення”, категоричне наслідування авторитету. І це природно, адже підліток є вже напівдорослою людиною, має власні оцінні судження, вміє їх обстоювати і доводити. Дружба між батьками і дітьми — один із каналів виховного впливу на дитину. Тільки дружні взаємини викликають підлітка на відвертість, допомагають дізнатися про переживання дитини, впливати на них, використовуючи для цього силу власного досвіду та авторитету.
Підлітковий вік ще називають критичним. Справді, кризи бувають, але вони не є неминучими. Цей період може стати важким у виховному відношенні, якщо батьки, вчителі не обізнані з особливостями розвитку підлітків, не зважають на них і продовжують діяти, як раніше, або, навпаки, ставлять до них такі вимоги, як до дорослого. Підлітки потребують особливої уваги, любові до себе. Труднощі зникають, якщо вихователі розуміють зміни, які відбуваються в психічному житті дітей, поважають нові його тенденції, сприяють реалізації підлітків, відповідно організовуючи різні види їх діяльності, взаємини в колективі, участь у громадському житті .


За матеріалами Педагогіка

етичний кодекс психолога

ЕТИЧНИЙ КОДЕКС ПСИХОЛОГА

На І Установчому з’їзді Товариства психологів України 20 грудня 1990 року в м. Києві прийнято Етичний кодекс психолога. Цей нормативний акт є гарантом високопрофесійної, гуманної, високоморальної діяльності психологів України, здійснюваної залежно від спеціалізації та сфери їх інтересів. Даний Кодекс являє собою сукупність етичних норм, правил поведінки, що склалися у психологічному співтоваристві й регулюють його життєдіяльність. Об'єктом досліджень і впливу психологів є внутрішній світ особистості, тому їхні контакти з іншими людьми повинні бути теплими, доброзичливими, цілющими. Етичний кодекс сприяє більш успішному здійсненню психологами своєї професійної діяльності. Зокрема, шкільним і вузівським психологам допомагає у підвищенні ефективності навчання і виховання учнів та студентів; психологам у галузі охорони здоров'я — у виконанні функцій, пов'язаних з профілактикою захворювань, лікуванням, реабілітацією пацієнтів; психологам у сфері державного управління — у психологічному забезпеченні загального і галузевого управління. Заснована Товариством психологів України Комісія з етики проводить роботу, спрямовану на правильне тлумачення психологами Етичного кодексу, здійснює контроль за його додержанням, забезпечує формування у психологів сприйняття цього Кодексу як зобов'язання перед громадськістю, як одного з важливих актів чинного законодавства.

ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ
КОМПЕТЕНТНІСТЬ
ЗАХИСТ ІНТЕРЕСІВ КЛІЄНТА
КОНФІДЕНЦІЙНІСТЬ
ЕТИЧНІ ПРАВИЛА ПСИХОЛОГІЧНИХ, ДОСЛІДЖЕНЬ
КВАЛІФІКОВАНА ПРОПАГАНДА ПСИХОЛОГІЇ
ПРОФЕСІЙНА КООПЕРАЦІЯ


ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ
1.1. Психологи несуть особисту відповідальність за свою роботу.
1.2. Психологи зобов'язані всіляко запобігати і не допускати антигуманних наслідків у своїй професійній діяльності.
1.3. Психологи повинні утримуватися від будь-яких дій чи заяв, що загрожують недоторканості особи; не мають права використовувати свої знання і становище з метою приниження людської гідності, пригнічування особистості або маніпулювання нею; несуть відповідальність за додержання пріоритету інтересів людини.
1.4. На психологів покладається відповідальність за надійність використовуваних методів та програмного забезпечення, валідність обробки даних досліджень, у тому числі і тих. які проводяться з використанням комп'ютерних технологій.
1.5. Психологи застосовують лише ті знання, якими вони володіють відповідно до своєї кваліфікації, повноважень і соціального статусу.

КОМПЕТЕНТНІСТЬ
2.1. Психологи постійно поповнюють свої знання про нові наукові досягнення в галузі їхньої діяльності, беруться за розв'язання тільки тих завдань, які належать до сфери їх компетенції. У разі непосильності завдання психологи передають його іншому досвідченому фахівцеві або допомагають людині, яка звернулася за підтримкою, налагодити контакт з професіоналами, що можуть надати адекватну допомогу.
2.2. Психологи не застосовують методів і процедур, не апробованих центральними органами Товариства психологів України. У тих випадках, коли психологічні методики лише проходять випробування (з дозволу контрольних органів Товариства), психологи, проводячи експеримент з обмеженим контингентом досліджуваних, попереджають їх про застосування неперевірених методів і технічних пристроїв або про свій недостатній рівень оволодіння ними.
2.3. Психолог публікує під своїм ім'ям лише ту працю, яка повністю виконана ним самим або містить істотний власний внесок; недопустима публікація з метою особистої, матеріальної вигоди недостатньо підготовлених праць, невалідизованих методик, а психолог не може виконувати практичної роботи, не маючи належної кваліфікації та досвіду.
2.4. Психолог прагне до адекватних знань про свої індивідуальні якості та особливості і визначення меж власних професійних можливостей. Особистісні психологічні проблеми (які негативно впливають на якість виконання обов'язків) можуть бути показником професійної непридатності і мають якомога швидше коригуватись та розв'язуватись психологом.

ЗАХИСТ ІНТЕРЕСІВ КЛІЄНТА
3.1. Психологи суворо додержуються принципу добровільної участі клієнта в обстеженнях. Під час роботи з дітьми, пацієнтами з тяжкими психічними розладами (тобто в крайніх випадках) допускаються відхилення від принципу добровільності, але в межах законодавчих норм; обов'язком психолога є намагання налагодити з клієнтом співробітництво. Психологи утримуються від непотрібних лікувань
3.2. Психологи, вступаючи у контакт з особами, для яких він є обов'язково-примусовим (наприклад, у разі проведення психологічної експертизи), не мають права змушувати клієнта повідомляти відомості поза його волею, не можуть вживати примусових заходів для одержання даних, крім випадків, коли така інформація сприятиме безпеці навколишніх або самого клієнта.
3.3. Психологи не беруть участі в діях, спрямованих проти свободи особи. Вони не мають права змушувати клієнта розповідати про свою життєву філософію, політичні, релігійні чи етичні переконання, не повинні вимагати відмовитися від них.
3.4. Психологи беруть на себе професійну відповідальність за кваліфіковане обстеження, консультування, лікування. Вони домовляються про терміни завершення своєї діяльності або доцільність направлення клієнта до іншого компетентного спеціаліста. Відповідальність з психолога знімається, якщо він упевнився, що інший спеціаліст узяв відповідальність за клієнта на себе.
3.5. Психологи не мають матеріальних або особистих привілеїв, не можуть використовувати свої знання і становище, довірливе ставлення і залежність клієнта у власних корисливих інтересах. У тих випадках, коли послуги є платними, про фінансові умови домовляються заздалегідь; не встановлюється додаткова оплата за консультації і не береться плата з тих, кого психолог навчає або збирається екзаменувати. Якщо клієнт може отримати психологічну допомогу безкоштовно або меншим коштом в іншого фахівця, то психолог інформує про це клієнта.
5.6. Психолог уникає встановлення неофіційних взаємин з клієнтом, якщо це може стати на перешкоді проведенню діагностичної, консультаційної і корекційної роботи з ним. Між психологом і клієнтом не повинно бути статевої близькості у період, коли психолог несе відповідальність за нього.
3.7. Психолог має право вирішувати, на якому етапі консультування або лікування можна дати об'єктивний професійний висновок, а у випадках, коли він не може діяти в інтересах клієнта, роз'яснює йому і батькам (опікунам, піклувальникам) реальний стан справ.
3.8. Висновок за результатами проведеного обстеження чи лікування робить сам психолог, він не може перекладати це на інших. Психолог повинен чітко і однозначно формулювати висновок, так щоб його можна було правильно зрозуміти і використати отримані дані на користь клієнта.
3.9. Психолог не робить висновків і не дає порад, не маючи достовірних знань про клієнта або ситуацію, в якій він перебуває. У звіті (висновку) психолога має міститися лише необхідна і водночас достатня, що відзначається цілковитою надійністю результатів, інформація для розв'язання поставленого завдання, вказуватися межі здійснюваних досліджень, характер виявлених симптомів — постійний чи тимчасовий.
3.10. Психолог у доступній формі повідомляє обстежуваному про поставлений діагноз і методи та засоби допомоги. При цьому він зобов'язаний обачливо і обережно висловлюватися щодо виявлених патологій у психічному стані клієнта. Психолог обов'язково попереджає про те, хто і для чого може використати ці дані; він не може приховувати від людини, які офіційні рішення можуть бути винесені на підставі висновку. Психолог уповноважений особисто запобігати некоректному і неетичному використанню результатів досліджень і повинен виконувати цей обов'язок незалежно від посадової субординації.

КОНФІДЕНЦІЙНІСТЬ
4.1. Психолог зобов'язаний додержуватися конфіденційності у всьому, що стосується взаємин з клієнтом, його особистого життя і життєвих обставин. Виняток становлять випадки, коли виявлені симптоми є небезпечними для клієнта та інших людей, і психолог зобов'язаний поінформувати тих, хто може надати кваліфіковану допомогу.
Конфіденційності можна не додержуватись, якщо клієнт просить або згоджується, аби в його інтересах інформацію було передано іншій особі.
4.2. Психолог не збирає додаткових відомостей про обстежуваного без його згоди і задовольняється лише тією інформацією, яка потрібна для виконання професійного завдання. Запис на магнітну стрічку і відеоплівку, фотографування і занесення інформації про клієнта до комп'ютерних банків даних здійснюються лише за згодою учасників.
4.3. Психолог зобов'язаний оберігати професійну таємницю, не поширювати відомостей, отриманих у процесі діагностичної і корекційної роботи, додержуватись анонімності імені клієнта (наприклад, під час навчання, в публікаціях). Для демонстрації і прослуховування будь-яких матеріалів потрібний письмовий дозвіл людини, за чиєю згодою вони були записані; на вимогу клієнта матеріали негайно знищуються.
4.4. Документація роботи психологів повинна вміщувати лише професійно необхідні матеріали. До цих матеріалів, пов'язаних з конфіденційним змістом діяльності психологів, має виключатися доступ сторонніх осіб. У тих же випадках, коли психологи звертаються за допомогою до інших фахівців, потрібно спеціально ознайомити їх з питаннями, що стосуються умов і терміну зберігання таких матеріалів, а також обмежень у використанні інформації про клієнта і попередити про міру відповідальності за недодержання конфіденційності.
4.5. Якщо психолог не в змозі надалі виконувати свої функції, він з'ясовує, чи потрібно зберігати матеріали (також і інформацію, занесену до комп'ютера). В разі потреби психолог повинен передати виконання покладених на нього функцій іншому фахівцеві.
4.6. Психолог інформує клієнтів про правила додержання конфіденційності. Смерть або зникнення обстежуваного не звільняє психолога від необхідності зберігати професійну таємницю.
4.7. Психолог не передає методичних матеріалів особам, які не уповноважені здійснювати психологічну діяльність; не розкриває суті і призначення конкретної методики (за винятком доступних роз'яснень правоохоронним і судовим органам).

ЕТИЧНІ ПРАВИЛА ПСИХОЛОГІЧНИХ, ДОСЛІДЖЕНЬ
5.1. Планування психологічних досліджень передбачає дотримання таких умов: визначення об'єкта дослідження; чітке й однозначне формулювання його мети і завдань; встановлення контингенту обстежуваних; прогнозування можливостей використання одержаних результатів (наприклад, оцінювання перспективи професійної успішності, формування спільного колективу, психологічного втручання тощо). Психолог самостійно вибирає методи роботи, керуючись при цьому вимогами максимальної ефективності та наукової обгрунтованості.
5.2. Психолог забезпечує цілковиту надійність результатів, відповідає за рішення, які приймають офіційні особи на основі його висновків та рекомендацій, запобігає можливим помилкам в діяльності непрофесіоналів, котрі допомагають у роботі, але не ознайомлені з вимогами, що стосуються обмежень у використанні інформації про досліджуваних. Психолог несе відповідальність за правильне і доступне роз'яснення непрофесіоналам суті застосовуваних психологічних методів, а також за можливі антигуманні наслідки. Щодо психолога використовується принцип, аналогічний принципу презумпції невинності у судочинстві. Вина психолога в порушенні Етичного кодексу повинна бути доведена Комісією з етики Товариства психологів України.
5.3. Психолог зводить до мінімуму ризик ненавмисного негативного впливу на тих, хто бере участь в експерименті. Коли очікується, що дослідження або лікування може викликати у клієнта психогенну реакцію, психолог повинен отримати дозвіл на проведення роботи з ним Комісії з етики. Якщо умови експерименту потребують необізнаності досліджуваних з його суттю і результатами, психолог має пересвідчитися в тому, що це не завдасть шкоди жодному з учасників досліду. Такі відомості можуть бути розкриті після завершення експериментальної програми.
5.4. Психолог заздалегідь інформує клієнтів про право відмовитись від участі в дослідженні. Коли ж попри це вони дають згоду взяти участь у експерименті, психолог має переконатися в тому, що таке рішення прийняте незалежно від нього або інших осіб (наприклад, батьків, опікунів, піклувальників, які наполягають пройти обстеження).

КВАЛІФІКОВАНА ПРОПАГАНДА ПСИХОЛОГІЇ
6.1. Психологи інформують науковців, учителів, лікарів, широку громадськість про свою галузь діяльності на основі об'єктивних, точних даних таким чином, щоб не дискредитувати професію психолога і психологію як науково-практичний комплекс.
6.2. Психолог не виступає з публічними заявами для реклами або самореклами. Вміщуючи у засобах масової інформації оголошення про надання психологічних послуг населенню, повідомляє лише своє ім'я, адресу, номер телефон 091;, професійну кваліфікацію, науковий ступінь, галузь психології, години прийому. В рекламному проспекті не може йтися про суми гонорару, не даються гарантії, не перелічуються здобутки і успішні випадки лікування, консультування, експертизи. Оголошення мають містити інформацію про мету курсів, а не обіцянки, стосовно досягнення специфічних результатів. Психолог повинен брати професійну участь у навчальних програмах для населення, однак він має право робити це лише за умови, якщо вони виключають сумнівні методи і неефективні процедури.
6.3. Поради психолога у засобах масової інформації мають подаватися в узагальненій формі, без посилань па конкретні факти і ситуації, щоб не допустити розголошення конфіденційної інформації. Усні виступи, друковані матеріали, аудіовізуальна та інші публікації, в яких наводяться з ілюстративною метою клінічні випадки, повинні виключати ідентифікування особи, групи чи організації. Методики публікуються лише у формі, яка дає змогу зберегти їх валідність та надійність.

ПРОФЕСІЙНА КООПЕРАЦІЯ
7.1. Психолог, ведучи професійну дискусію, не повинен дискредитувати колег або представників інших професій, які використовують ті самі або інші наукові методи, він має виявляти повагу до наукових шкіл і напрямів. Психолог цінує професійну компетентність, високу культуру та ерудицію, відповідальне ставлення до справи колег та представників інших професій. Якщо ж психолог виявить ненауковість чи неетичність у професійній діяльності колеги, він повинен сприяти виправленню ситуації. У разі неуспіху цих зусиль психолог може виступити з об'єктивною, аргументованою критикою роботи колеги у психологічному співтоваристві. У тих же випадках, коли критика на адресу члена Товариства виявляється суб'єктивною, упередженою, він має право звернутися до Комісії з етики, висновок якої може використати для спростування несправедливих оцінок чи критики.
7.2. Психолог не може застосовувати маніпулятивні методи для здобуття прихильності і привернення на свій бік клієнтури, не повинен намагатися стати монополістом у своїй галузі. Про досягнуті результати в теоретичній і практичній психології він зобов'язаний інформувати психологічну громадськість, ділитися набутим під час своєї професійної діяльності досвідом.
7.3. Розв'язуючи конкретні завдання обстеження, консультування і лікування людей, психолог вирішує, чи може він використати знання, технічні й адміністративні можливості інших фахівців на благо клієнта та за згодою клієнта вступити в контакт з ними, зокрема особами, які лікують або лікували його раніше. Психолог бере відповідальність за клієнта, лише переконавшись, що той не має клієнтурних стосунків з іншими психологами.
7.4. Психолог забезпечує персонал адекватною інформацією про клієнтів, які користуються його послугами, передає у розпорядження колег тільки надійні й валідизовані психологічні методи, технічний інструментарій і відкриття. Всі професійні взаємовідносини будуються на основі Закону про авторські права.
7.5. У вирішенні спірних питань психолог керується положеннями даного Етичного кодексу. Арбітром може бути Комісія з етики Товариства психологів України.
7.6. За порушення чинного законодавства, Статуту Товариства психологів та Етичного кодексу на психолога можуть бути накладені Комісією з етики такі стягнення: — попередження;
— догана;
— виключення з членів Товариства.
У разі виявлення порушень психологами, які не є членами Товариства, Комісія з етики звертається до інших громадських організацій чи державних установ з тим, щоб вони вжили необхідних заходів до винного.
7.7. Рішення Комісії з етики може бути скасоване Президією або З'їздом Товариства психологів За матеріалами У психолога

Особливості виховання підлітків

Особливості виховання підлітків

У психологічній і педагогічній літературі підлітковий вік представлений як найбільш проблематичний і суперечливий. Основне протиріччя корениться в бажанні підлітка бути «як дорослий», мати повну свободу та самостійність, однак батьки, як і раніше, намагаються утримати його в рамках свого контролю, як у дитинстві. Проблеми підлітка підсилюються змінами гормонального тла його організму, тіла й відчуттів, що здійснює додатковий внесок у хитливу поведінку.

Важкі діти і що з ними робити

Зазвичай прийнято говорити про так званих «важких» підлітків. Неслухняних дітей прийнято обвинувачувати («злі наміри», «порядні гени»). Із психологічної точки зору до числа «важких» попадають не гірші, а особливо чутливі й ранимі діти. Вони під впливом життєвих навантажень швидше «сходять із рейок», а тому потребують допомоги, а не осуду. Причини ж стійкого неблагополуччя треба шукати у глибинах психіки, і вона найчастіше емоційна, а не раціональна (Ю. Гіппенрейтер).

Психологічно можна виділити чотири основні причини порушення поведінки дітей:
боротьба за увагу - неслухняність варто розглядати як спосіб привернення уваги до себе;
боротьба за самоствердження - діти дуже чутливі до обмеження своєї свободи та до різких заборон;
бажання помститись - у цьому виявляється образа на батьків;
утрата віри у власний успіх - це глибоке переживання дитиною власного неблагополуччя. При цьому може спостерігатися зсув даного неблагополуччя: дитина переживає неблагополуччя в одній сфері, а невдачі виникають в іншій (наприклад, не складаються стосунки з товаришами, а в результаті стає запущеним навчання; або неуспіхи у школі провокують конфлікти вдома).

Задача дорослого (батька) зрозуміти, що з дитиною відбувається насправді. Зробити це можна, звернувши увагу на свої переживання та почуття. Якщо дитина бореться за увагу, то дорослий, як правило, відчуває роздратування; якщо дитина протистоїть дорослому, то останнього переповняє гнів; якщо це помста дитини, то дорослий відчуває образу; якщо ж дитина переживає неблагополуччя, дорослого охоплюють безнадійність і розпач.

Найважливіша психологічна порада батькам і вихователям: не реагуйте у звичний спосіб і не створюйте тим самим порочне коло. На практиці це здійснити досить складно, тому що наші емоції включаються автоматично.

Якщо вашій дитині необхідна увага, то дайте її їй у спокійні моменти, коли ніхто нікому не досаждає (під час гри, спільних занять тощо). Витівки в цей час краще залишити без уваги. Якщо дитина бореться за незалежність, то менше включайтесь у її справи. Якщо ви розумієте, що дитина мстить вам, то спробуйте зрозуміти, за що.

Якщо дитина зневірилась у собі, то зведіть «до нуля» усі свої очікування та претензії до неї. Знайдіть доступний для неї рівень задач й організуйте спільну діяльність, тому що сама вона не може вийти із глухого кута. Постарайтесь не критикувати дитину й шукайте будь-який привід, щоб її похвалити.

Батькам і вихователям варто пам'ятати, що при перших спробах поліпшити взаємини з дитиною вона може підсилити виявлення своєї поганої поведінки, тому що не відразу повірить у щирість їхніх намірів і буде постійно їх перевіряти. Шлях нормалізації відносин із дитиною, яка дорослішає, довгий і важкий. Дорослим у якомусь сенсі доведеться змінювати себе, але це єдиний шлях виховання «важкої» дитини. Головне ж - навчитись переключати свої негативні емоції на конструктивні дії. Підліткову стадію дітей треба вміти пережити.

Спілкування підлітків із дорослими

Найголовніші дорослі, з якими взаємодіють підлітки, - це їхні батьки. Діти та батьки насправді люблять один одного, але намагаються звично маніпулювати, щоб одержати якийсь виграш. Ось деякі приклади маніпулятивних прийомів підлітків:
Плач (якщо вони хочуть одержати що-небудь, то ниють або плачуть).
Погроза («Ага! Раз так, я кину школу»).
Спекуляції («Ти мене не любиш, інакше б ти...»).
Порівняння («У всіх уже є такі мотоцикли»).
Вимагання чи шантаж («Напевно, я занедужаю»).
Налаштування одного батька проти іншого («Мама не пускає мене в кіно, як же так, тато!»).
Неправда («Я тут ні до чого»).
Пригнічений стан (демонстративна депресія, щоби змусити батьків зробити саме те, що він хоче).

Батьки, звичайно, не залишаються в боргу й застосовують свої маніпуляції:
Вабливі яблука («Віднеси сміття, і я підкину тобі на кишенькові витрати»).
Погрози («Я думаю, що мені варто сходити до школи й довідатись про твої успіхи»).
Порівняння («Наш сусід учиться краще, ніж ти, і він такий увічливий»).
Нещирі обіцянки («Я поговорю з одною людиною про літні заняття в туристичному клубі»).
Шантаж («Я поскаржусь батькові, а вже він-то з тобою розбереться»).
Хвороба (використовується як засіб контролю: «Якщо ти не перестанеш цього робити, у мене буде серцевий напад»).
Любов як засіб досягнення результату («Ти б не робив цього, якби хоч крапельку мене любив»).

Таким чином, замість того щоби створювати пекло дітям, заганяючи їх у нездійсненні стандарти поведінки, дорослі повинні показати можливість творчо вирішувати проблеми спільними зусиллями. Існує чотири чудових способи переключення негативних почуттів, що часом захльостують дітей, на соціально прийнятні дії.
Дати виговоритись і перетворити невдоволення, що жевріє в душі, на слова.
Чітко позначити словами свої негативні почуття. Після цього вони зазвичай зникають.
Змоделювати вихід із ситуації.
Регулярно грати у спортивні ігри (теніс, шахи, футбол), щоби зняти напругу, що виникла в результаті боїв у родині та школі.

Допомогти підлітку уникнути небезпечної поведінки можна двома шляхами: задовольняти ті інтереси, що прийнятні (походи, риболовля, спорт), і допомагати йому пояснювати та називати свої негативні почуття. Підлітки повинні чітко розуміти, що є три моменти, що обмежують їхні дії. Вони зобов'язані стримати себе, якщо:
цього вимагає безпека й існує реальна загроза здоров'ю;
це загрожує їм, батьківській або чужій власності;
цього вимагають закон і порядок прийнятності.

Проблеми відхилень у поведінці й підлітковому та ранньому юнацькому віці

У підлітковому та юнацькому віці часто зустрічаються різні відхилення в поведінці. Розрізняють девіантну (система вчинків, що відхиляються від загальноприйнятої норми психічного здоров'я, права, моралі тощо) та делінквентну (протиправна, кримінальна або злочинна) поведінку.

Як причини девіантної й делінквентної поведінки виділяють:
внутрішні труднощі перехідного періоду дорослішання, коли відбувається перебудова «Я-концепції»;
граничність і невизначеність соціального стану особистості, яка дорослішає;
протиріччя механізмів соціального контролю - дитячі форми контролю, засновані на дотриманні зовнішніх норм і слухняності, не діють, а дорослі способи свідомої дисципліни та контролю ще не склались і не зміцніли.

Види відхилень у поведінці

Алкоголізм. Деякі психологічні причини.

1. Оскільки алкоголь знижує почуття тривоги, то пияцтво частіше зустрічається там, де більше соціально-напружених конфліктних ситуацій.

2. Випивка пов'язана зі специфічними формами соціального контролю: ритуали (церемоніальне пияцтво) й антинормативна поведінка як спосіб звільнення від зовнішнього контролю.

3. Бажання почуватись і видаватися сильнішим - основний мотив пияцтва в жінок.

4. Алкоголізм корениться частіше у внутрішньому конфлікті: прагненні особистості перебороти відчуття залежності (якщо в дитинстві суворий контроль змінювався установкою на самостійність та особистісні досягнення, то людині важко було їх сполучити, що викликало почуття залежності й мотиваційний конфлікт, які при алкогольному сп'янінні знаходять тимчасове рішення).

5. Як причина може виступати і прагнення до експериментування або негативний приклад батьків.

Наркотизм. Основні стадії:

1. Одиничне й рідке вживання наркотиків;

2. Багаторазове вживання наркотиків, але без ознак фізіологічної та психологічної залежності;

3. Наркоманія першого ступеня: сформувалась психічна залежність, наркотик використовується, щоб одержати приємні відчуття; ще немає фізичної залежності, і припинення прийому наркотиків не викликає болісної абстиненції;

4. Наркоманія другого ступеня: склалась фізична залежність від наркотика, і його пошук пов'язаний із запобіганням мук абстиненції;

5. Наркоманія третього ступеня: повна фізична та психічна деградація.

П. Нобл уважає, що перша та друга стадії оборотні.

Причини наркоманії різні, але найчастіше зустрічаються такі: експериментування («що там - за гранню забороненого») й наслідування (90 % починають пробувати наркотики в компанії). Наслідком наркоманії, як правило, є залучення у кримінальне середовище.

Агресивна поведінка. Як правило, агресивна поведінка проявляється у групі. У жорстокості можна знайти сплав помсти, самоствердження й самоперевірки. У момент прояву антисоціальної й антигуманної поведінки групова солідарність доходить до ейфорії, яку підлітки потім не можуть ніяк пояснити.

Суїцидальна поведінка. За статистикою, серед 15-19-річних старших підлітків кожна четверта у Франції й кожна третя у США причина смерті - самогубство. Причинами суїциду можуть бути:
помста або протест проти чого-небудь чи кого-небудь (як остання репліка в діалозі з іншими);
спроба привернути увагу до нестерпної ситуації;
спроба уникнути покарання;
наслідування - самогубство під впливом прикладу;
переживання глибокого особистісного неблагополуччя, утрата сенсу життя.

Остання причина складніше за все піддається усуненню, але в підлітків вона зустрічається рідко. За даними вітчизняної статистики, кількість дитячих самогубств за останні 10 років зросла на 100 %.

Л. Гінзбург так охарактеризував стан людини, готової до самогубства: «Коли немає найважливішого - усе стає неважливим, і все неважливе стає важливим, і кожне може стати смертельним».

Спроба самогубства в підлітків у 9 випадках із 10-ти - це крик про допомогу, тому що 80 % дітей здійснюють суїцид удома вдень або ввечері, коли хтось може втрутитись. До деякої міри тут можна навіть говорити про суїцидальний шантаж.

Практично з усіма формами девіантної поведінки пов'язана знижена повага дитини до себе. Щоби підвищити свій статус, вона самостверджується, здійснюючи якісь негативні поведінкові акти. Підліток насправді хоче відповідати вимогам, але з якихось причин не може цього зробити (конституціональні особливості, соціальна ситуація, невміння визначити свою соціальну ідентичність і соціальну роль, інші суперечливі очікування значущого, погана соціальна адаптація й ін.).

Наявність девіантної групи в цьому випадку, по-перше, полегшує здійснення девіантних дій, якщо особистість до них внутрішньо готова; по-друге, забезпечує психологічну підтримку й заохочення; по-третє, зменшує ефективність особистісних і соціальних контрольних механізмів, що можуть загальмувати девіантні схильності.

Вплив підліткової та юнацької девіантності та деліквентності на дорослу долю неоднозначний (чим сильніше така поведінка була виражена в юності, тим більша ймовірність, що вона буде продовжуватись).

Психічні розлади. Різні порушення, як правило, уже намічені в дитинстві, а в підлітковому віці вони тільки проявляються, тому що до індивіда пред'являються непосильні вимоги. Пубертат провокує вияв прихованої патології розвитку і сам може бути причиною або ведучою ланкою в серії патогенних змін.

Іноді до психічних розладів відносять акцентуації характеру, коли окремі риси характеру надмірно посилені й виявляється виборча уразливість до визначених психогенних впливів.

У перехідний період можуть виникати такі особистісні розлади:

1. Синдром відчуження, коли світ сприймається не тільки як дивний і чудовий, а і як далекий, сторонній, емоційно незначущий; має місце відчуття втрати емоційного зв'язку зі знайомими місцями, особами, ситуаціями, що як би відсуваються і стають чужими, хоча індивід і усвідомлює їх фізичну реальність.

Відчуження може бути спрямоване на середовище - дереалізація («далеким представляється зовнішній світ предметів) і на власне «я» - деперсоналізація (далеким і дивним здається власне тіло, утрачає зміст будь-яка діяльність, притупляються емоції й розвивається апатія).

2. Депресія, що уражає емоційне життя особистості, тому що вона є сплавом сильної туги, тривоги та розпачу. Психіатричне поняття депресії включає: «негативний» погляд на себе, на світ і на майбутнє; стан «навченої безпорадності», відчуття нездатності контролювати події власного життя; нездатність поступати так, щоб одержувати необхідне позитивне підкріплення.

Початок депресії пов'язаний з якимись драматичними подіями в родині та з «часткою контролю», тобто з тим, кому людина приписує відповідальність за найважливіші події свого життя.

До специфічних розладів підліткового та юнацького періоду відносять:

1. Дисморфоманію - уявлення фізичних недоліків, коли підлітку здається, що він абсолютно непривабливий .

По матеріалам: Освіта.ua

Аналіз впливів інформаційних технологій на суб'єкти навчання

Аналіз впливів інформаційних технологій на суб'єкти навчання

Питання, що стосуються побудови діалогу користувача з комп'ютером, складні і різноманітні. Методологічні рекомендації охоплюють сукупність таких чинників:

- психологічні принципи побудови діалогу учня з комп'ютером;

- організацію процесу спілкування;

- лінгвістичні аспекти спілкування;

- варіативність спілкування;

- змістовні аспекти спілкування.

Одночасно, діалог учня з комп'ютером повинен відповідати тим основним психологічним принципам, яким відповідає спілкування. До того ж слід урахувати, що тут по суті спілкування моделюється, і досить суттєвим є те, що одним із партнерів у діалозі є розробник навчаючих програм, котрий хоча і не прямо, а побічно, але все ж досить суттєво впливає на характер спілкування учня з комп'ютером, бо він розумово програє спілкування раніше ще на стадії розробки програми діалогу. Взаємодія учня з комп'ютером будується так, щоб вона по можливості нагадувала спілкування людей і не створювала та не викликала небажаних емоцій. Учень не повинен боятися нових елементів і разом з тим бути впевненим у позитивному і доброзичливому ставленні до себе. Така система організації навчально-виховного процесу повинна здійснювати підтримку спробам навчатися спілкуванню, не спричиняти роздратованості у користувачів, стимулювати їх вести діалог, навіть тоді, коли вони не завжди бажають включати цей діалог.
Стосовно становлення і розвитку мислення учнів пропонується динамічна рівновага «раціонального мислення», (яке має лінійно сфокусований і аналітичний характер), та «інтуїтивного мислення», (що виникає у розвинутій свідомості). Раціональне мислення тяжіє до автономії, а інтуїтивне спрямоване до співставлень з інтегральними його тенденціями. У навчальному процесі обидва ці види мислення завжди збалансовані, однак при їх ізоляції виникає.

Як засіб навчання комп'ютер має такі дидактичні можливості:

1) формування науковості навчання;

2) інтенсифікація процесу навчання;

3) здійснення активних методів навчання;

4) сприяння мотиваційній стороні навчання;

5) здійснення систематичного та об'єктивного контролю знань і вмінь
студентів;

6) звільнення викладача від чорнової роботи.

На сучасному етапі комп'ютеризації дидактичні можливості використання обчислювальної техніки пов'язують із підвищенням інтенсифікації процесу навчання, але для цього потрібно мати навчальні програми, які б відповідали високим педагогічним вимогам. Одним із ефективних засобів використання комп'ютера в навчанні є його здатність керувати навчальним процесом учнів. Він може забезпечити індивідуальне навчання, самостійну роботу, допомогти учневі у разі необхідності при розв'язуванні різноманітних задач. Учень при спілкуванні з комп'ютером відіграє роль дослідника, тому можливості комп'ютера для реалізації проблемного навчання дуже великі.

Розробка нових інформаційних і обчислювальних технологій призводить до суттєвих змін в розумінні особливостей пізнавальних процесів діяльності людини, свідомості й міжособистісних стосунків. Оволодіння комп'ютерною грамотністю з точки зору психології свідчить про те, що в людини формується новий вид діяльності, оскільки використовуються принципово нові засоби При традиційних формах навчання вчитель не може враховувати всі індивідуальні особливості учнів і орієнтує навчальний процес на середнього учня з точки зору не лише його успішності, але й рівня психологічних характеристик.
Значну допомогу педагогам , практичним психологам може надати використання ЕОМ для психодіагностичного тестування учнів, наприклад, визначення об'єму пам'яті, концентрації уваги, репродуктивності розумових процесів, оригінальності мислення та ін.


Література: Соченко Ю.І., Коломієць Ю.В. Аналіз впливів інформаційних технологій на суб’єкти навчання.

IШляхи оптимізації профорієнтаційної роботи з учнями старшого шкільного віку

Шляхи оптимізації профорієнтаційної роботи з учнями старшого шкільного віку

Загальноосвітня школа готує старшокласників до вибору професії всім змістом і методами навчально-виховної роботи. У цій підготовці важливо все: система загальноосвітніх знань, політехнічне й трудове навчання, ідейно-політичне, моральне, естетичне й фізичне виховання учнів. Проте вибір професії не може бути лише як побічний результат загально шкільної та позашкільної виховної роботи. Потрібна спеціальна система заходів, спрямованих на підготовку учнів старшого шкільного віку саме до професійного самовизначення. На основі цієї системи і формується в особистості те особливе психологічне утворення, що має назву готовності до свідомого вибору професії. Це психологічне утворення – структурне і включає такі компоненти:1) загальне позитивне ставлення до праці на користь суспільства, працьовитість, усвідомлення того, що праця є обов'язком кожної людини;2) знання певних професій, їх змісту, вимог, перспектив їх розвитку, шляхів здобуття професійної кваліфікації;3) наявність певних професійних інтересів4) правильна самооцінка, знання своїх здібностей, інших властивостей [13]Як показують результати досліджень (В.В. Давидов, В.В. Репкін та ін.) у старшокласників у процесі навчання може скластися одна з форм орієнтації в знаннях, утворення якої залежить від способів навчання і можливостей особистості школяра[11]. Ці форми і можуть стати основою професійного вибору. Будучи покликаної вивчати властивості і закономірності процесів професійного навчання і професійного виховання, психологічні особливості профорієнтаційної роботи використовує у своєму арсеналі ті ж методи, що й в інших галузях психологічної науки: спостереження, експеримент, методи бесіди, анкетування, вивчення продуктів діяльності.

Сучасне профорієнтування – це перш за все виховання молодої людини як суб'єкту вибору професії і суб'єкта праці, який володіє активністю і самостійністю в поведінці і діяльності, здатністю до ініціативного цілепологанню та плануванні свого майбутнього, а також створення умов, які сприяють розвитку внутрішніх засобів активного професійного самовизначення: самопізнання, само оцінювання і саморозвитку[19].Відомі психологи О.О.Ящишин та С.Я. Карпіловськна в своїх дослідженнях акцентують увагу на тому, що ефект профорієнтаційної роботи зі старшокласниками підвищується за певних умов[15]. До цих умов належать: а) побудова профорієнтаційної роботи на основі врахування вікових особливостей учнів; б) конструювання пізнавального профорієнтаційного матеріалу на основі принципів системності, послідовності й наступності; в) застосування активних методів навчання та виховання в профорієнтаційній роботі; г) реалізація творчих зв'язків класного керівника з батьками і вчителями-предметниками. Коротко спинимося на особливостях кожної з вищеназваних умов.Врахування психологічних особливостей учнів старшого шкільного віку в профорієнтаційній роботі У старшому шкільному віці встановлюється досить міцний зв'язок між професійними і навчальними інтересами. Якщо у підлітка навчальні інтереси визначають вибір професії, то в старших школярів спостерігається і зворотне: вибір професії сприяє формуванню навчальних інтересів, старші школярі починають цікавитися тими предметами, що їм потрібні в зв'язку з обраної професій. Вибір професії сприяє зміні відносини до навчальної діяльності.Старшого школяра хвилюють такі питання: "Чи може людина виявляти цікавість до тієї області діяльності, до якої він не здатний?"; "Як можна визначити здатності до тієї або іншої діяльності?" Такого роду питання говорять про те, що в старшому шкільному віці учні, вибираючи свій життєвий шлях, не йдуть прямо по лінії своїх безпосередніх інтересів, а прагнуть вирішити проблему вибору, зважуючи усі фактори і, головним чином, з огляду на свої здібності. Вони розглядають вибір професії як свого роду висновок з аналізу потреб і наявних схильностей і здібностей, із зіставлення цих своїх особливостей з вимогами, що пред'являє до людини професія.Конструювання пізнавального матеріалу профорієнтаційної спрямованості на основі принципів системності і поступовості. Учні в процесі профорієнтаційної роботи в школі засвоюють певну систему знань про світ професійної праці, про потреби суспільства в кваліфікованих кадрах (об'єктивні умови вибору професії), починають усвідомлювати свої інтереси, нахили та інші важливі для майбутньої професійної діяльності психологічні якості (суб'єктивні умови вибору професії). З цього погляду професійна робота має проводитись за певною системою. У чіткій послідовності розкриваються умови вибору професії, обговорюється важливість правильного професійного самовизначення для суспільства й особистості, учні ознайомлюються з профорієнтаційною класифікацією професій, складають профорієнтаційні „портрети" професій, оволодівають прийомами самопізнання й само оцінювання. У результаті у старшокласників формується необхідний рівень усвідомлення проблеми професійного самовизначення та початкові вміння та навички її розв'язання. Створюються необхідні передумови для успішного формування готовності до свідомого вибору професії.Застосування в профорієнтаційній роботі активних методів навчання і виховання. Розвиток пізнавальної активності учнів, самостійності, творчого підходу до розв'язання поставлених завдань є важливою вимогою не тільки профорієнтації, а й усієї навчально-виховної в школі. „Справжнє мистецтво виховання проявляється там, - пише Г.С.Костюк, де воно спирається на вияв „саморуху", ініціативи, самодіяльності, творчої активності в житті особистості, що розвивається, їх викликає і спрямовує у відповідності з цілями суспільства, яке готує собі зміну"[9, с.136]. Отже, в профорієнтаційній роботі багато місця потрібно відводити самостійній інформаційно-пошуковій роботі учнів. До основних форм цієї роботи можна віднести спостереження на екскурсії, написання творів, доповідей з елементами само оцінювання, інтерв'ю. Профорієнтаційна робота розкриває широкі можливості й для використання колективних форм пізнавальної діяльності учнів, яка здійснюється в таких видах профорієнтаційних заходів: зустріч зі спеціалістом, профорієнтаційна екскурсія, самостійне дослідження професії учнями. Колективні форми пізнавальної діяльності учнів у системі профорієнтації стимулюють активність, творчість учнів, сприяють позитивному ставленню до профорієнтаційних занять, активізують їх інтелектуальну сферу, підвищують ефективність засвоєння профорієнтаційного матеріалу та його інтеріоризацію. Співробітництво класного керівника з батьками і вчителями-предметниками у проведенні профорієнтаційної роботи. Старшокласники різними шляхами входять у світ дорослих і засвоюють їхні цінності , але першоджерелом їх безпосередніх вражень і уявлень про світ праці є сімя та її оточення : мати, батько, брат, сестра, друзі та ін. Діти ознайомлюються зі ставленням дорослих до своїх обов'язків, до праці, суспільних подій. Це профорієнтаційне середовище, під вплив якого потрапляє молодь незалежно від того, чи свідомо ставлять батьки перед собою профорієнтаційні завдання чи навіть не замислюються над подібними питаннями. Часто буває так, уявлення батьків про професійні плани дитини часто не відповідають реальній дійсності; бажання бачити дитину спеціалістом цієї чи іншої сфери діяльності не завжди збігається з її інтересами і нахилами; осмислення проблеми вибору професії у батьків, як й у дітей, не завжди на потрібному рівні. Пояснюється це значною мірою недостатньою обізнаністю батьків з профорієнтацією.Усе це свідчить про необхідність проводити спеціальну профорієнтаційну роботу не тільки з дітьми, а й з їхніми батьками. Співробітництво класного керівника з батьками у проведенні профорієнтаційної роботи здійснюється з двох основних напрямах; психолого-педагогічна освіта з питань свідомого вибору професії і залучення батьків до активної участі в профорієнтаційної роботі класу, школи. Обидва напрями ми розглядаємо як основні шляхи формування так званого профорієнтаційного середовища учнів. Під останнім слід розуміти сімейно оточення і ті морально - трудові установки, що панують у ньому і впливають на формування професійних планів і мотивів вибору професії дітей. У зміст цього поняття входить:1) профорієнтаційна спрямованість батьків (ставлення, мотиви);2) рівень залучення батьками дітей до своєї професійної діяльності;3) уявлення (плани, бажання) батьків про майбутній трудовий шлях дитини;4) обґрунтування (мотиви) цих уявлень;5) знання батьками індивідуально-психологічних особливостей дитини (інтересів, нахилів, здібностей та інших психологічних якостей) у контексті вибору майбутньої професії.Успішність профорієнтаційної роботи в школі значною мірою залежить від участі в ній учителів-предметників. Тісний контакт класного керівника з учителями-предметниками дає можливість підвищити виховні функції кожного навчального предмета, наблизити його до соціальної практики. У цьому співробітництві класний керівник виступає в ролі координатора, який узгоджує, планує і разом з учителями-предметниками проводять цю роботу. Предметними, в свою чергу, беруть участь у проведенні профорієнтаційних заходів, спрямованих на ознайомлення учнів з певними професіями, що відповідають специфіці того чи іншого предмета.Усе це створює сприятливі умови для ознайомлення учнів із психологічною характеристикою професії, тими вимогами, що пред'являються до уваги, спостережливості, мисленню, волі, характерові та іншим психологічним особливостям людини в тій або іншій професії. Важливо познайомити старшокласників і з тим, які сторони особистості формуються в тій або іншій діяльності. У більшості старшокласників уже чітко виражена диференціація інтересів і перевага тих або інших видів діяльності. Одні полюбляють розумову працю, інші - фізичну, треті – спілкування з людьми, четверті - суспільну роботу, п'яті захоплюється всім по черзі, а шості - до всього однаково байдужі. Не менш різноманітна їхнього мотивація. Одним, що б він ні робив, рухає потреба досягнення і самоперевірки, іншим - бажання приносить комусь користь, третім - почуття залежності і потреба в схваленні навколишніх, четвертим - бажання піти від напруги і конфліктних ситуацій і т.д. Досліджуючи проблему, хто впливає на вибір професії, варто розглянути безліч факторів Вплив батьків, що різними способами роблять свій вплив: пряме спадкування професії батьків, продовження сімейного бізнесу; батьки впливають, навчаючи своєї професії; батьки впливають на інтереси і заняття дітей із самого раннього віку, заохочуючи або засуджуючи їхні інтереси і захоплення, впливаючи своєю сімейною атмосферою; батьки впливають своїм прикладом; батьки направляють, або обмежують вибір своїх дітей, наполягаючи на продовженні або припиненні навчання, на визначеній школі або вузі, визначеної спеціалізації (внутрішні мотиви батьків можуть бути при цьому різні: не усвідомлене бажання батьків здійснити свої професійні мрії через дітей; невір'я в можливості дитини; матеріальні розуміння; бажання, щоб дитина досягла більш високого соціального статусу й і н.); на вибір дітей впливає також те, як батьки оцінюють той або інший вид діяльності, визначені професії. Коли рівень утворення матері або професійний статус батька досить високі, це сприяє згоді дітей з їхньою думкою з приводу вибору професії.

Вплив друзів і вчителів. Фактично більшість молодих людей погодять свої професійні плани із батьками, із друзями (під впливом друзів можуть за компанію йти в те або інша навчальна професійна установа). 39 % опитаних відзначають, що на їхній професійний вибір уплинули вчителя в старших класах. Але вплив батьків сильніше, ніж вплив учителів.

Статтєворольові стереотипи. На вибір молодими людьми спеціальності в значній мірі впливають чекання суспільства з приводу того, яку роботу повинні здійснювати чоловіки, а яку - жінки. Статтєворольові стереотипи можуть сприяти тому, що юнака виявляють більшу цікавість до науково-технічних дисциплін, а дівчини більш схильні до сфери мистецтва або обслуговування.

Рівень розумових здібностей. Важливим фактором професійного вибору є розумові здібності, рівень інтелекту молодої людини, що визначає його здатність приймати рішення. Багато юнаків роблять нереалістичні вибори, мріють про престижні професії, для яких у них немає необхідних даних. Здатність людини досягти успіх у вобраній роботі залежить від рівня його інтелекту. Ряд фахівців вважають, що для кожної професії існують свої критичні параметри інтелекту, тому люди з більш низьким інтелектом успішно справитися з даною професією не зможуть. Але високий коефіцієнт інтелекту ще не гарантія професійного успіху. Інтерес, мотивація, інші здібності й особисті якості визначає його успіх не в меншому ступені, чим інтелект. Різні професії вимагають специфічних здібностей. Наявність визначених здібностей може виявитися вирішальним фактором для досягнення швидкого успіху в обраній сфері діяльності, дає можливість одержати гарні результати після відповідного навчання і придбання необхідного досвіду.

Структура інтересів людини. Інтерес є ще одним важливим фактором успіху в професійній діяльності. Дослідження показують, що чим більш люди зацікавлені у виконуваній ними роботі, тим краще будуть результати їхньої праці. Імовірність успіху за інших рівних умов вище в тих з початківців свою кар'єру працівників, чиї інтереси в більшому ступені подібні інтересам тих, хто вже домігся покликання в даній області. На цьому засноване тестування інтересу до професії: для пророкування успіху оцінюється подібність груп інтересів тих, кого тестують з інтересами людей, що домоглися успіху в якій-небудь області. З інтересом до обраної області повинні сполучитися й інтелект, і здатності, і можливості, і інші фактори. Наприклад, зацікавленість у тій або іншій діяльності ще не означає, що існують вакансії, що дозволяють нею займатися, тобто наявність інтересу і вільних робочих місць не завжди збігаються. В умовах ринкової економіки необхідно враховувати соціально-економічний попит на ту або іншу професію, реальні можливості навчання і працевлаштування по даній професії, її матеріальну і соціальну значимість. Чим вище соціально-економічний статус тих, яких навчають, тим більше престижними професіями вони мають намір опанувати. Професійні устремління залежать як від соціального статусу, так і від інтелектуальних здібностей і шкільної успішності молодої людини. Варто врахувати, що і рівень взаємозалежності між інтересом і придатністю до тієї або іншої професії відносно невисокий.

Правильне виявлення професійних інтересів і схильностей є найважливішим прогностичним фактором професійної задоволеності. Причиною неадекватного вибору професії можуть бути як зовнішні (соціальні) фактори, пов'язані з неможливістю здійснити професійний вибір по інтересах, такі внутрішні (психологічні) фактори, пов'язані з недостатнім усвідомленням своїх професійних схильностей або з неадекватним представленням про зміст майбутньої професійної діяльності. Часто дослідження професійних інтересів студентів показують, що в 70% учнів домінуючі професійні інтереси лежать поза сферою обраної й освоюваної ними професії. Зовсім очевидно, що це позначиться не тільки на рівні професійного навчання, але і згодом на ефективності професійної діяльності.

ВИСНОВКИ

Результати, виявлені у процесі теоретичного дослідження дозволили зробити узагальнюючі висновки.Аналіз досліджень, проведених за останні роки (Л.І.Божович, І.С.Кон, С.П.Крягжде, Н.Г.Морозова, З.В. Огороднійчук, Т.І.Щукіна) показують, що в старшокласників зустрічається уже тверда установка при виборі професії, хоча, звичайно, можуть бути і коливання. Це спостерігається в тому випадку, коли кілька професій подобаються одночасно, мається конфлікт між схильностями і здібностями, між ідеалом у виборі професії і реальних перспектив (учень бажає навчатися в вузі, а успішність низька). На вибір професії впливають і думки інших людей: інтерес, батьки радять інше, товариш - третє. Старших школярів завжди хвилює проблема вибору, і вони ведуть з цього приводу розмови з однолітками і з навколишніми дорослими. Основним завданням профорієнтаційної роботи є допомога сформувати у старшокласників ефективне рішення яке вплине на вибір професії та буде віддзеркалювати як індивідуальні так і суспільні потреби.Вибір професії - це не одномоментовий акт, а процес, що складається з ряду етапів, тривалість яких залежить від зовнішніх умов і індивідуальних особливостей суб'єкта вибору професії.Варто підкреслити, що ефект профорієнтаційної роботи зі старшокласниками підвищується за певних умов:

побудова профорієнтаційної роботи на основі врахування вікових особливостей учнів;

конструювання пізнавального профорієнтаційного матеріалу на основі принципів системності, послідовності й наступності;

застосування активних методів навчання та виховання в профорієнтаційній роботі; • реалізація творчих зв'язків класного керівника з батьками і вчителями-предметниками.


СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Бабанський Ю. К. Методи навчання в сучасній загальноосвітній школі. - М.: Просвіта, 1985. – 344 с.

2. Божович Л.І. Психологічні особливості особистості старшокласника// Комсомол в школі. – М., 1972. – 64 с.

3. Дьяченко М.И., Кандибович Л.А. Психологія вищої школи. - Мінськ: Вид-во БГУ, 1981. – 462 с.

4. Захарова А.В. Психологічне навчання старшокласників. - М., 1976.- с.127

5. Інформаційна культура особистості: минуле, сьогодення, майбутнє. Тези докл. Міжнародної наукової конфер. 11-14 вересня 1996. Краснодар, 1996. - 86 с.

6. Кан-Калик В.А. Учителеві про педагогічне спілкування. - М., 1987. – 242 с.

7. Климов Е.А. Шлях до професії. – Л., 1974. – 190 с.

8. Кон И. С. Психологія ранньої юності. М.: Освіта, 1989. – 335 с.

9. Костюк Г.С. Роль професійного самовизначення в формуванні особистості // Проф. орієнтація учнів/ Упор. З.С. Нечипорук. – Київ, 1971. – с.17-26

10. Крягжде С.П. Психологія формування професійних інтересів. – Вільнюс, 1981. – 195 с.

11. Нові дослідження у психології та возрастній фізіології. – М., „Педагогіка", 1990. – 146 с.

12. Основи педагогіки і психології вищої школи/Під ред. А.В.Петровского. - М., 1986. – 422 с.

13. Павлютенков Е.М. Профорієнтація учнів. – К., 1983. – 152

Психологічні основи професійного самовизначення старшокласників

Виступ практичного психолога на педагогічній раді

проблема профорієнтаційної роботи з молоддю в сучасних умовах є однією з гостро актуальних не тільки з точки зору розв'язання власне виробничих завдань, але передусім якнайповнішого розкриття творчого потенціалу кожної людини. Гуманізація цілей навчання і виховання підростаючого покоління, що становить собою магістральну лінію перебудови в сфері народної освіти, передбачає всебічний розвиток особистості вихованців, вияв ними творчості, ініціативи і самостійності, зокрема при виборі майбутньої професії. На цьому ґрунті загострюється потреба у вивченні обдарувань учнів, їх інтересів та схильностей, а також дослідження умов, за яких ці інтереси та схильності перетворюються на дієві мотиви професійного самовизначення.Старший школяр знаходиться на порозі вступу в самостійне життя. Перед учнями старшого шкільного віку виникає необхідність самовизначення, вибору свого життєвого шляху, як завдання першорядної життєвої важливості. Вибір професії становиться психологічним центром ситуації розвитку старших школярів, створюючи в них своєрідну внутрішню позицію Для того щоб успішно проводити роботу з профорієнтації, важливо знати, які установки й особистісні особливості того або іншого учня.Об'єкт дослідження – процес професійного визначення учнів.Предмет дослідження – професійна орієнтація старшокласників. Мета дослідження – уточнення термінів і понять, що входять в поле професійної орієнтації, а також теоретичне обґрунтування шляхів оптимізації профорієнтаційної роботи зі старшокласниками в сучасних умовах.Реалізація мети, поставленої в дослідженні, передбачала вирішення таких завдань: - аналіз наукових джерел з питань профорієнтаційної роботи учнів;- теоретичне обґрунтування сутності і змісту процесу професійного самовизначення старшокласників;- визначення педагогічних умов профорієнтації учнів старшого шкільного віку.


1. Психологічні основи професійного самовизначення старшокласників

В сучасній психологій самовизначення особистості розуміється як активне визначення людиною свого місця у системі суспільних відношень. В цьому зв'язку важливо розглядати особистісне і професійне самовизначення під час вибору старшокласників життєвого шляху.Особистісне самовизначення являю собою вибір життєвої позиції, визначення перспектив у діяльності та сімейних плануваннях, а також перехід від однозначної ролі (учня) до соціально диференціювальним ролям. Від того як здійсниться особистісне самовизначення залежить і професійне. Для того щоб зрозуміти що таке професійне самовизначення, необхідно розкрити термін професія в різних аспектах[11]. Під терміном "професія" розуміється рід трудової діяльності, що вимагає визначеної підготовки і є звичайно джерелом матеріального забезпечення існування людини. Професія також характеризується як система знань, умінь і навичок, властивій визначеній людині[18]. Виникнення професійного самовизначення охоплює старший шкільний вік, який складається з таких етапів: - первинного вибору професії, для якого характерні малодиференціюванні уяви про світ професій, ситуативні представлення про внутрішні ресурси, необхідних для даного роду професій, нестійкість професійних намірів. Цей етап характерний для учнів молодшого шкільного віку, коли ще не виникає питань про зміст професії, умовах роботи. Іноді на цій стадії затримуються і підлітки;- професійного самовизначення (старший шкільний вік). На цьому етапі виникають і формуються професійні наміри і первісне орієнтування в різних сферах праці;- професійне навчання як освоєння обраної професії здійснюється після одержання шкільної освіти;- професійна адаптація характеризується формуванням індивідуального стилю діяльності і включенням у систему виробничих і соціальних відносин;- самореалізація в праці (частковим або повна) пов'язана з виконанням або невиконанням тих чекань, що пов'язані з професійною працею.Отже, професійне самовизначення розглядається як процес, що охоплює весь період професійної діяльності особистості: від виникнення професійних намірів до виходу з трудової діяльності. Він пронизує весь життєвий шлях людини. Піком цього процесу, переломним моментом у житті є акт вибору професії. За часом він звичайно збігається з закінченням школи і тісно пов'язаний з попередніми етапами професійного самовизначення.У психологічній літературі існують різноманітні підходи до визначення психологічних факторів ухвалення рішення про вибір професії. Ряд дослідників дотримують точки зору на вибір професії як на вибір діяльності. Професійне самовизначення розглядається при цьому як процес розвитку суб'єкта праці. У контексті розуміння професії як вибору діяльності поширена також точка зору, що основною детермінантою правильного вибору є професійний інтерес або професійна спрямованість. Ряд авторів дотримують погляду на вибір професії як на окремий випадок соціального самовизначення, тобто вибір професії - соціально задане явище, обумовлене насамперед соціальними характеристиками професії [2; 4; 7; 10; 18; 22; 23].Найбільш продуктивним є підхід до вибору професії як одному з найважливіших подій у цілісному житті людини. Вибір професії пов'язаний з минулим досвідом особистості, а процес професійного самовизначення простирається далеко в майбутнє, беручи участь у формуванні загального образа "Я" людини, визначаючи плин його життя.Розглядаючи вибір професії як систему суб'єкт об'єктних відносин, необхідно зупинитися на характеристиці як самого об'єкта вибору професії - того, що вибирають, так і суб'єкта - що вибирає.Традиційно загальна схема опису професії має на увазі чотири аспекти:- соціально-економічний (коротка історія професії, її психологія професійної освіти, роль у системі народного господарства, зведення про підготовку кадрів, перспективах просування, заробітній платі, престижності професії);- виробничо-технічний (дані про технологічний процес, об'єкт, знаряддя праці, робітнику місці, формах організації праці);- санітарно-гігієнічний (інформація про кліматичні умови, характер висвітлення й інших санітарних факторів, режимі і ритмі праці, медичних протипоказаннях);- психофізичний (вимоги професії до особливостей психічних процесів і властивостям особистості).Е.А. Климовим [7] запропонована оглядова класифікація професій по ознаках предмета, цілей, засобів і умов праці, яка складається з чотирьох ярусів.До першого ярусу можна віднести такі типи професій.Всі професії підрозділяються на біономічні (природа), технічні (техніка), сигномічні (знаки), артономічні (художні образи) і соціономічні (взаємодія людей) (А.Н. Леонтьев)[5]. Відповідно до цього Е.А. Климов визначає п'ять схем професійної діяльності: "Людина-природа", "Людина-техніка", "Людина-знак", "Людина-образ", "Людина-людина".:1. "Людина - жива природа" (П). Представники цього типу професій мають справу з рослинними і тваринними організмами, мікроорганізмами й умовами їхнього існування (майстер-плодоовочівник, агроном, зоотехнік, ветеринар, мікробіолог).2. "Людина - людина" (Л). Предметом інтересу, обслуговування, розпізнавання, перетворення тут є соціальні системи, співтовариства, групи населення, люди різного віку (продавець, перукар, організатор виробництва, лікар, учитель, соціальний працівник).

3. "Людина – техніка" (Т) і не жива природа. Працівники мають справу з неживими, технічними об'єктами праці (слюсар-збирач, технік-механік, електрослюсар, інженер-електрик, технік-технолог).4. "Людина - знакова система" (3). Природні і штучні мови, умовні знаки, символи, цифри, формули – це предметні світи, якими займаються представники цього типу професій (оператор фотоскладального автомата, програміст, кресляр-картограф, математик, редактор видавництва, мовознавець).5. "Людина – художній образ" (X). Явища, факти художнього відображення дійсності – це займає представників професій цього типу (художник-декоратор, художник-реставратор, настроювач музичних інструментів, концертний виконавець, артист балету, актор драматичного театру).Таким чином, умовно позначимо 5 типів професій ПЛТЗХ. У межах кожного типу професій Е.А.Климовим виділені їхні класи по ознаці цілей (другий ярус
гностичні професії (Г);

перетворюючі (П);

дослідницькі (Д).

По ознаці основних знарядь, засобів праці в рамках кожного класу виділяють чотири відділи (3-й ярус):

професії ручної праці (Р);

професії машинної праці (М) (машини з ручним керуванням використовуються для обробки, переміщення, перетворення предметів праці, тому типовими професіями в цьому підрозділі є водій, машиніст і т. д.);

професії, пов'язані з застосуванням автоматизованих і автоматичних систем (А) – оператори машин і з ЧПУ і т. д.;

професії, пов'язані з перевагою функціональних засобів праці (Ф).

За умовами праці професії можна розділити на чотири групи (четвертий ярус):

робота з умовами мікроклімату, близькими до побутових, "кімнатних" (П): лаборанти, бухгалтери, оператори ЕОМ;

робота, пов'язана з перебуванням на відкритому повітрі в будь-яку погоду (ПРО): агроном, монтажник сталевих і залізобетонних конструкцій, інспектор Державтоінспекції;

робота в незвичайних умовах (на висоті, під землею, під водою, при підвищених і знижених температурах (Н): антенщик-мачтовик, водолаз, машиніст гірського комбайна, пожежний);

робота в умовах підвищеної моральної відповідальності за життя і здоров'я людей (М) – дорослих або дітей, пов'язане з великими матеріальними цінностями (вихователь дитячого саду, учитель, лікар, слідчий).

Аналізуючи склад дій для кожного типу професій, Е.А.Климов намітив чотири їхні групи:1. Рухові (дії переміщення, розташування, повороту і т.д.).2. Пізнавальні (гностичні) дії, куди входять дії сприйняття, уяви і логічні дії.3. Дії між особистісного спілкування; діагностуючі, дія-вимога, дія по інформаційному керуванню партнером.4. Дії за узгодженням зусиль. Що ж визначає вибір професії? Відповідаючи на це питання, Е.А.Климов намічає вісьмох основних факторів, що визначають професійний вибір:- Позиція старших, родини;- Позиція однолітків;- Позиція шкільного педагогічного колективу (учителі, класні керівники і т.д.);- Особисті професійні і життєві плани;- Здібності та їхні прояви;- Домагання на суспільне визнання;- Інформованість про ті або інші професійні діяльності;- Схильності. У ряді основних факторів вибору професії психологи звичайно називають наступні:

інтереси (пізнавальний, професійний інтерес до професії, схильності);

здатності (як психологічні механізми, необхідні для успіху у визначеному виді діяльності);

темперамент;

характер.

Ці фактори часто відносяться до суб'єктивного. Наступна група факторів (їх можна назвати об'єктивними) містить у собі: рівень підготовки (успішності), стан здоров'я, інформованість про світ професій. Виділяють також соціальні характеристики: соціальне оточення, домашні умови, освітній рівень батьків. Особливе місце займають такі фактори, як здатності. Часто проблему здібностей пов'язують з обдарованістю, але такого рівня розвитку здібностей потребує від індивіда лише незначне число професій.К.М.Гуревич [16] виділив три типи професій у зв'язку з визначенням вимог, пред'явлених до працівника:

професії, де кожна здорова людина може досягти суспільно прийнятної ефективності діяльності;

професії, у яких далеко не кожна людина може домогтися потрібної ефективності;

професії, що по своїй сутності вимагають досягнення вищих ступенів майстерності, вони висувають специфічні вимоги до індивідуальних особливостей людини (професії, що вимагають абсолютної професійної придатності).

Кожен тип професії висуває визначені вимоги до тих або інших здібностей і якостям людини.Психологічні вимоги професій типу "людина-природа" до людини: розвита уява, наочно-образне мислення, гарна зорова пам'ять, спостережливість, здатність передбачати й оцінювати мінливі природні фактори; оскільки результати діяльності виявляються після досить тривалого часу, фахівець повинний мати терпіння, наполегливістю, повинний бути готовим працювати поза колективами, іноді у важких погодних умовах, у бруді і т. і Більшість професій "Людина-техніка" пов'язано:1) зі створенням, монтажем, зборкою технічних пристроїв (фахівці проектують, конструюють технічні системи, пристрої, розробляють процеси їхнього виготовлення. З окремих вузлів, деталей збирають машини, механізми, прилади, регулюють і налагоджують них); 2) з експлуатацією технічних пристроїв (фахівці працюють на верстатах, керують транспортом, автоматичними системами);3) з ремонтом технічних пристроїв (фахівці виявляють, розпізнають несправності технічних систем, приладів, механізмів, ремонтують, регулюють, налагоджують них).Те саме технічний пристрій може бути предметом праці для різних фахівців.Психологічні вимоги професій "Людина-техніка" до людини: гарна координація рухів; точне зорове, слухове, вібраційне і кинестетичне сприйняття; розвите технічне і творче мислення й уява; уміння переключати і концентрувати увага; спостережливість.Більшість професій типу "Людин-знакова система" пов'язано з переробкою інформації і розрізняється по особливостях предмета праці. Це можуть бути:1) тексти на рідній або іноземній мовах (редактор, коректор, друкарка, діловод, телеграфіст, складач);2) цифри, формули, таблиці (програміст, оператор ЕОМ, економіст, бухгалтер, статистик);3) креслення, схеми, карти (конструктор,4) інженер-технолог, кресляр, копіювальник, штурман, геодезист);5) звукові сигнали (радист, стенографіст, телефоніст, звукооператор).Психологічні вимоги професій "людин-знакова система" до людини: гарна оперативна і механічна пам'ять; здатність до тривалої концентрації уваги на відверненому (знаковому) матеріалі; гарний розподіл і переключення уваги; точність сприйняття, уміння бачити те, що коштує за умовними знаками; посидючість, терпіння; логічне мислення."Людина-художній образ". Більшість професій цього типу пов'язано:1) зі створенням, проектуванням художніх творів (письменник, художник, композитор, модельєр, архітектор, скульптор, журналіст, хореограф);2) з відтворенням, виготовленням різних виробів за зразком (ювелір, реставратор, гравер, музикант, актор, червонодеревець);3) з розмноженням художніх творів у масовому виробництві (майстер по розписі порцеляни, шліфувальник по камені і кришталеві, маляр, друкар).Психологічні вимоги професій цього типу до людини: художні здібності; розвите зорове сприйняття; спостережливість, зорова пам'ять; наочно-образне мислення; творча уява; знання психологічних законів емоційного впливу на людей."Людина-людина" . Більшість професій цього типу пов'язано:1) з вихованням, навчанням людей (вихователь, учитель, спортивний тренер);2) з медичним обслуговуванням (лікар, фельдшер, медсестра, нянька);3) з побутовим обслуговуванням (продавець, перукар, офіціант, вахтер);4) з інформаційним обслуговуванням (бібліотекар, екскурсовод, лектор);5) із захистом суспільства і держави (юрист, міліціонер, інспектор, військовослужбовець).Багато посад: директор, бригадир, начальник цехи – пов'язані з роботою з людьми, тому до всіх керівників пред'являються ті ж вимоги, що і до фахівців професій типу "Людина-людина".Психологічні вимоги професій цього типу до людини: прагнення до спілкування; уміння легке вступати в контакт із незнайомими людьми; стійке гарне самопочуття при роботі з людьми; доброзичливість, чуйність; витримка; уміння стримувати емоції; здатність аналізувати поводження навколишні і свої власне, розуміти наміри і настрій інших людей, здатність розбиратися у взаєминах людей, уміння улагоджувати розбіжності між ними, організовувати їхня взаємодія; здатність думкою ставити себе на місце іншої людини, уміння слухати, враховувати думку іншої людини; здатність володіти мовою, мімікою, жестами; розвита мова, здатність знаходити загальну мову з різними людьми; уміння переконувати людей; акуратність, пунктуальність, зібраність; знання психології людей.Вибір професії відбиває визначений рівень особистих домагань, заснованих на оцінці своїх здібностей і можливостей. Крім того, вибір професії, професійне самовизначення вимагає високої активності суб'єкта, залежить від рівня сформованості усвідомленої психічної саморегуляції, ступеня розвитку контрольно-оцінної сфери. Отже, важливими факторами в професійному самовизначенні є здатність адекватно оцінювати свої якості як фактори вибору професії;

здатність вивчати світ професій, спираючи на невипадкові фактори, формувати адекватне представлення про нього;

здатність виділяти головне для себе при виборі професії, тобто сформувати індивідуальну ієрархію факторів, максимально адекватно оцінити ситуацію вибору професії