четвер, 18 лютого 2010 р.

1.1. Визначення поняття мотиву злочину
Ні в психологічній, ні в юридичній літературі поки що не вироблено загальновизнаного поняття як мотиву людської поведінки або діяльності, так і поняття мотиву злочину. На наш погляд, можна виділити два важливих підходи щодо розуміння мотиву, які існують сьогодні в психології: 1) зарубіжна (західна) психологічна думка; 2) вітчизняна психологічна думка.

Зарубіжна (західна) психологічна думка висвітлює питання мотиву в межах найрізноманітніших теорій і концепцій, представлених багатьма психологічними школами і напрямами: інтроспективної психології, психоаналізу, біхе-віорізму, гештальтпсихології тощо. Часом під гаслами розгляду детермінант людської поведінки відбувається різноплановий аналіз всього що завгодно, але тільки не мотивів. У свою чергу, опис та обґрунгування концепції мотиву та його похідних елементів базується на величезній кількості математичних формул, схем, графіків, а також специфічної термінології 3 мотивами ототожнюються такі поняття, як «інстинкт» - у У. Мак-Дауголла [1], «потяг» - у 3. Фрейда [2], «драйв» - у К. Халла [3]. Іноді зміст мотивів розкривається через їх співвідношення з певними типами реакцій поведінки: «потребою у досягненні» - у Д. Мак-Клелланда [4], «потребою у самоактуалізації» - у А. Маслоу [5] та ін.

Останнім часом у працях західних вчених-психологів спостерігається спроба узагальнити увесь той величезний, накопичений роками матеріал щодо проблеми мотиву поведінки людини, що призводить до видання реферативних оглядів. Сучасному стану розробки питань, що обіймають проблему мотиву, присвячене комплексне дослідження X. Хекхаузена, який визначає мотив як «бажаний цільовий стан у рамках відношення «індивід — середовище» [6, С. 34]. Намагання вченого дати специфічне трактування як феномену мотиву, так й іншим психологічним явищам і процесам, призводять до того, що поняття мотиву набуває зовсім іншого звучання: мотив вже розуміється «не як сумарна, раз і назавжди фіксована особистісна властивість, але як система релевантних мотивації когнітивних процесів»

л-ра Юридична психологія. Київ. 2000р. ст.28

четвер, 11 лютого 2010 р.

СТАТЕВЕ ВИХОВАННЯ
ПІДЛІТКА




У період статевого дозрівання в підлітка зростає інтерес до протилежної статі, збільшується статевий потяг, стає актуальною інформація сексуального характеру. Велику увагу представники обох статей звертають на вторинні статеві ознаки, їх своєчасна поява і типовий для цього віку стан дає змогу відчути себе повноцінними чоловіками і жінками, проте вони відчувають невпевненість щодо пов'язаних з цим статусом ролей і функцій. З'являється схильність виділяти вторинні статеві ознаки як переваги зовнішності саме представників іншої статі.
Статеве дозрівання впливає і на психіку підлітка: починають формуватися чоловіча і жіноча психологія, з'являються викликані статевим потягом відповідні думки, інтерес до протилежної статі, книг, кінофільмів, розмов дорослих на інтимні теми. Статевий потяг і енергія знаходять вихід не обов'язково в статевому об'єкті. Це можуть бути різні види діяльності (туризм, спорт, музика та ін.), що вельми важливо для виховання особистості, оскільки раннє збудження дитячої сексуальності психологічно шкідливе, затримує подальший психосексуальний розвиток.ЕТИКА І ПСИХОЛОГІЯ СІМЕЙНОГО ЖИТТЯ.С.В.КОВАЛЬОВ ст.25
Виховання свідомої дисципліни, почуття обов'язку та відповідальності


ЖИття вимагає від людини високої дисципліни і виконавської чіткості — рис, що в нашому характері репрезентовані надто слабко. У їх формуванні значна роль належить навчально-виховному процесу школи, зокрема шкільній дисципліні.
Шкільна дисципліна — дотримання учнями правил поведінки в школі та за її межами, чітке й організоване виконання ними своїх обов'язків, підкорення громадському обов'язку.
Показниками високого рівня дисципліни є розуміння учнями необхідності дотримання її в школі, громадських місцях, в особистій поведінці; готовність і потреба у виконанні загальноприйнятих норм і правил дисципліни праці, навчання, вільного часу; самоконтроль у поведінці; боротьба з порушниками дисципліни в школі та за її межами.
Свідома дисципліна виявляється в усвідомленому суворому, неухильному виконанні суспільних принципів і норм поведінки й ґрунтується на сформованості в учнів такої риси, як дисциплінованість і почуття обов'язку та відповідальності.
В основі дисциплінованості — прагнення й уміння особистості керувати своєю поведінкою відповідно до суспільних норм і вимог правил поведінки.
Обов'язок — усвідомлена особистістю система суспільних і моральних вимог, що диктується соціальними потребами і конкретними цілями та завданнями певного історичного етапу розвитку.
Відповідальність — якість особистості, що характеризується прагненням і вмінням оцінювати свою поведінку з погляду її доцільності або шкоди для суспільства, порівнювати свої вчинки з панівними в суспільстві вимогами, нормами, законами, керуватися інтересами соціального прогресу.
Шкільна дисципліна є умовою нормальної навчально-виховної діяльності школи. Цілком очевидно, що за відсутності дисципліни не можна провести на належному рівні ні уроку, ні виховного заходу, ні будь-якої іншої справи. Вона є водночас і засобом виховання школярів. Дисципліна сприяє підвищенню виховної ефективності діяльності учнів, дає змогу обмежувати, гальмувати нерозважливі дії та вчинки окремих школярів.
Важливу роль у вихованні почуттів обов'язку і відповідальності відіграє робота вчителів щодо засвоєння учнями правил поведінки в школі. Необхідно привчати їх до виконання цих правил, формувати в них потребу в постійному їх дотриманні, нагадувати їх зміст, вимоги. Недоречно ділити правила поведінки на основні й другорядні, коли за порушення одних учень несе відповідальність, а недотримання інших залишається непоміченим. Відповідну роботу слід проводити також з батьками учнів. Адже правила охоплюють основні обов'язки школярів, сумлінне виконання яких свідчить про їх загальну вихованість. Щоб допомогти школі у виробленні в учнів якостей, передбачених цими правилами, батьки мають знати їх, володіти елементарними педагогічними прийомами для формування цих якостей.
Виховання звички дотримуватися правил поведінки, дисциплінованості починається з перших днів перебування учня в школі. Учитель початкових класів повинен чітко знати, якими методами домагатися її, пам'ятаючи, що навіть наймолодший учень-першокласник — це вже громадянин, наділений певними правами й обов'язками. На жаль, учителі молодших класів дуже часто бачать в ньому лише дитину. Деякі з них впливають на школярів тільки суворістю, прагнуть домогтися слухняності, ламаючи волю дитини. У такому разі в учнів виховується бездумний послух або зухвала непокора. У середніх і старших класах окремі вчителі надмірною суворістю, прямолінійністю суджень нерідко пригнічують інтереси школярів, породжують небажання йти до школи. Невсипущий контроль, постійні обмеження призводять до протилежних результатів, зауваження викликають роздратування, грубість, непокору.ЗА МАТЕРІАЛАМИ ПРЕСИ САЙТУ ОСВІТА.

понеділок, 8 лютого 2010 р.

ЕМОЦІЇ

Емоція- це психічне відображення дійсності у формі безпосереднього переживання життєвого змісту явищ і ситуацій.
Емоційний процес складається з трьох основних компонентів:
1. Емоційне збудження ( причиною може бути значуща для людини життєва подія)
2. Знак емоції(позитивна або негативна)
3.Ступінь контролю емоцій (розрізняють афекти, при яких пюдина ще може контролювати себе,і крайні збудження,коли контроль майже відсутній.

ЕМПАТІЯ

Емпатія
Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.

Емпатія (англ. empathy від (грец. ...) — співпереживання) — розуміння відносин, почуттів, психічних станів іншої особи в формі співпереживання.
Слово «емпатія» походить від грецького «patho», що означає глибоке, сильне, чутливе почуття (відчуття), близьке до страждання. Префікс «еm» означає спрямований (скерований) усередину.
Емпатія може бути розглянута як аффективна (емоційна) форма ідентифікації. Якщо при ідентифікації стан іншої людини визначається на основі раціональної інтерпритації, то при емпатії — на основі емоційного співпереживання. Емпатія пов’язана з прийняттям іншої людини такою як вона є. Її також називають емоційним резонансом на переживання іншої людини.Емпатія базується на почуттях, а не залежить від інтелектуальних здібностей. Значення емпатії: -хто уважно слухає, той може зрозуміти, що думає, відчуває інший(це з'єднує людей); -емпатія підтримує спртйняття іншого таким, який він є; -емпатія дозволяє краще розуміти інших, приность їм радість з того, що хтось х розуміє

психологічна культура

Усвоїй статті” Визначення поняття психологічної культури особистості в аксіологічному контексті” автор книги “ Аксіологічні основи психологічної культури особистості” Рибалка Валентин Васильович розкриває актуальність
Даної проблеми.
Динамічність життя і ступінь розвитку сучасної теоретичної, прикладної і
Практичної психології ставить завдання удосконалення методологічнихі методичних засад дієвої психотерапевтичної допомоги, відповідної до реальних соціокультурних умов існування людини, серед яких найважливішим для професійних психологів і психотерапевтів постає розвиток психологічної культури особистості.
У психологічному словнику за редакцією В.І.Войтка (90,с.84) дано визначення:
“Культура (лат.cultura-освіта, догляд, розвиток)- предметно-ціннісна форма освоювально-перетворювальної діяльності, в якій відображається історично визначений рівень розвитку суспільства і людини,породжується і утверджується людський сенс буття.

Аспекти аналізу культури:

· Морфологічний (культура як система)
· Функціональний (культура як засіб діяльності)
· Аксіологічний (культура як цінність)
· Типологічний (тип культури як історична цінність)
· Світоглядний (культура як співвідношення)
· Гуманістичний (культура як сфера самоцінності людини)

У єдності цих аспектів культура – інтегральний фактор соціалізації особи.
Культура особи повинна бути спрямована на утворення творчої свободи і гідності людини як вищої цінності.

Всебічний гармонійний розвиток сутнісних сил і діяльних здібностей людини
- мета культури.
Коли ж ми говоримо про психологічну культуру, то мусимо розглядати як цінність передусім систему психологічних знань,умінь, навичок, властивостей людини які інтегруються у вищі цінності- цінності особистості.

У згадуваному вище “ Психологічному словнику” за редакцією В.І.Войтка психологічна культура вчителя визначається як система антропологічних, психологічних, педагогічних знань умінь і навичок учителя, його особлива здатність розуміти психіку інших людей, вміння спілкуватися з ними.
Передумовами психологічної культури вчителя є його сформованість як особистості,... світоглядна зрілість., внутрішня настроєність на виховну діяльність. Уміння відчувати настрої дитини,її внутрішній світ, поважати гідність дитини як особистості, високе довір”я і справжня любов до дітей, уміння щедро ділитися з дітьми знаннями, емоційною наснагою свого серця- все це входить у зміст психологічної культури вчителя.” (90,с.144)

У “Психологічному словнику” В.В.Синівського і О.П.Сергієнкової, виданому за редакцією Н.А.Побірченко стверджується, що психологічна культура є “ невідємною частиною загальної культури людини”, і далі подаються такі її “необхідні елементи” як пізнання себе, пізнання іншої людини, уміння спілкуватись з людьми і регулювати свою поведінку”(89,с.197)
Психологічна культура спілкування передбачає обов”язкове володіння зовнішніми манерами поведінки, комунікативними уміннями, виразністю і нестандарнвстю засобів спілкування, “що дозволяє зберігати власну гідність і поважати індивідуальність партнера” виділено Р.В.) (89,с.197).

Потрібно відмітити, яке важливе місце займає у педагогічних системах видатних українських педагогів і психологів А.С.Макаренко і В.О.Сухомлинського розвиток у молоді таких властивостей особистості, як культура, гідність і честь особистості.
В сучасній психології та педагогіці ціннісний аспект гідності і честі як виховних категорій у методологічному і навіть технологічному плані успішно досліджує І.Д.Бех(10)

Отже, цінність особистості, її суб”єктивне усвідомлення і переживання у феноменах гідності і честі, виступають атрибутивними ознаками психологічної культури . Це має величезне значення як для психолого- педагогічного забезпечення розвитку нормальної психіки людини,так і для психотерапевтичної допомоги проблемній особистості.
“ Психологічна культура виступає як здатність особистості свідомо засвоювати, Формувати, зберігати, примножувати, передавати психологічну цінність особистості яґк сутнісну людську силу, ресурс, потенціал який забезпечує підвищення ефективності поведінки, предметної діяльності і життєдіяльності (виділено мною за Р.В.2009ст.11)
У даній статті висвітлюється теоретичні і методичні аспекти проблеми психологічної культури, учнівської молоді, вчителів і дорослих на основі особистісного ціннісного підходу.
Стаття В.В.Рибалка призначена для педагогічних працівників, вчителів, практичних психологів, керівників кадрів освіти.

В.В.Рибалка “Визначення поняття психологічної культури особистості в аксіологічному контексті.
М.Чернівці 2009р.

понеділок, 1 лютого 2010 р.

КОМПЛЕКСНА ДІАГНОСТИКА ПСИХОЛОГІЧНОЇ ГОТОВНОСТІ

ДІТЕЙ ДОШКІЛЬНОГО ВІКУ ДО НАВЧАННЯ У ШКОЛІ



На сьогоднішній день всі учасники навчально - виховного процесу розуміють необхідність визначення рівня шкільної зрілості дітей дошкільного віку. Отже, що саме діагностувати на етапі вступу дитини до школи?
Виділяють три основні групи труднощів, з якими зустрічаються не готові до школи діти.
Перша група належить до системи стосунків і взаємодії з однолітками (невміння слухати товариша і стежити за його роботою, змістовно спілкуватися з однолітками, погоджувати з ними свої дії),
друга — до сфери спілкування з дорослим (нерозуміння запитань учителя, його особливої позиції, специфічності навчальних ситуацій і навчального спілкування),
третя — до сфери самосвідомості дитини (завищена оцінка своїх можливостей і здібностей, необ'єктивне ставлення до результатів своєї діяльності, неправильне сприйняття оцінок учителя). Ці три групи труднощів відображають основні компоненти психологічної готовності дитини до школи і шкільного навчання. Дитина, що вступає до школи, має бути зрілою у фізіологічному й соціальному відношенні, вона має досягти певного рівня розумового й емоційно-вольового розвитку. Навчальна діяльність потребує неабияких зусиль, певного запасу знань про навколишній світ, сформованості елементарних понять. Дитина повинна володіти розумовими операціями, вміти узагальнювати й диференціювати предмети і явища довкілля, уміти планувати свою діяльність і здійснювати самоконтроль. Важливими є і позитивне ставлення малюка до навчання, і здатність до саморегуляції поведінки та прояву вольових зусиль. Тому поняття «готовність дитини до школи» ми розглядаємо як комплексне, багатогранне і таке, яке охоплює всі сфери життєдіяльності майбутнього першокласника.
Необхідно одразу розділити поняття педагогічної і психологічної готовності дитини до школи.
Педагогічна готовність— це запас знань, умінь і навичок, наявний у дитини на момент вступу до школи. Під цим, як правило, мається на увазі уміння читати, рахувати, переказувати, однак це не дає змоги спрогнозувати успішність навчання навіть на найближчий час.
Психологічна готовність— це якісна своєрідність інтелектуального розвитку дитини і деяких особливостей її особистості, без яких неможливо успішно навчатися в масовій школі. Сформованість цього рівня, на наш погляд, надзвичайно важлива.
В психології виділяють такі взаємопов'язані компоненти психологічної готовності дитини до шкільного навчання: - мотиваційна, фізіологічна, інтелектуальна, емоційно-вольова та соціальна.
Мотиваційна готовність виявляється у настроях дитини, її прагненні, бажанні йти до школи, яке поєднується з тим, як дитина уявляє вимоги школи, наскільки готова змінити свою дошкільну, ігрову позицію.
Фізіологічнаготовність означає достатній рівень розвитку психофізіологічних (рівень сформованості дрібної моторики), фізіологічних (ріст, вага, кількість постійних зубів) й анатомо-морфологічних функцій і структур дитячого організму, стан здоров'я (фізіологічна зрілість). Цей рівень повинен забезпечити витримання дитиною відповідних навантажень і стимулювати до подальшого розвитку. Важливою складовою даної компоненти є соматичне і психічне здоров'я дитини, сформованість навичок здорового способу життя.

Інтелектуальнаготовність пов'язана з відповідним рівнем розвитку пізнавальної сфери дитини. Але не лише з рівнем, який досягнуто: важливим є фактор здатності цієї сфери до подальшого розвитку, утворення вищих психічних функцій, нових між функціональних психологічних систем.
Емоційно - вольоваготовність визначається рівнем сформованості довільності основних психічних процесів та поведінки, само організованістю, зосередженістю, умінням контролювати свої емоції.
Соціальна готовність означає адекватність дитини, її здатність жити і розвиватися в соціальному оточенні, мати відповідні навички комунікації, соціальну компетентність (вербальну активність, виконання вимог та дотримування правил поведінки, відстоювання власної позиції, прийняття рішень, орієнтація у просторі та часі).
Рівень розвитку психологічної готовності дитини до шкільного навчання є дуже важливим показником.
Для шестирічних дітей з високим рівнем психічного розвитку
найбільш типовим є кооперативно-змагальний характер спілкування з
однолітками, довільність у сфері взаємодії з дорослими та відкриття
дитиною своїх переживань у сфері самосвідомості, крім того, принципово
важливим є:
сформовані прийоми ігрової діяльності;
розвинена соціальна активність, засвоєні моральні та поведінкові норми;
розвинена уява; високий рівень наочно-образного мислення, пам'яті, мовлення.


ЗАВДАННЯ,
за допомогою яких визначаються рівні мотиваційної, інтелектуальної, соціальної готовності дитини до школи, тобто її «зрілість» (відповідність віковим нормам) та «підготовленість» (рівень навченості).
ЗАГАЛЬНА ОБІЗНАНІСТЬ (ЗАПАС ЗНАНЬ)
Вміння розповісти про себе, місто, пори року, рослини, тварини, овочі і т.п.
УВАГА
Знайти розбіжності між малюнками;
Знайти пару предмету;
ПАМ’ЯТЬ (зорова, слухова)
Дитині пропонується уважно розглянути таблицю з різними предметами, запам’ятати їх якнайбільше і відтворити з пам’яті.
Дитині пропонується уважно послухати групу слів, запам’ятати їх і відтворити з пам’яті.
МИСЛЕННЯ (вміння робити умовиводи, висновки, аналізувати, порівнювати)
Знайти, чим подібні і чим відрізняються предмети;
Узагальнити групу предметів;
Вміння порівнювати предмети за розміром, формою, орієнтуватися у просторі, керуючись поняттям “далі-ближче”, “вгорі-внизу”, “праворуч-ліворуч”, “більше-менше” та ін.
Завдання: Жили-були три дівчинки: Ганна, Оля і Тетяна. Ганна менша за Олю, Оля менша за Тетяну. Хто з дівчаток найменший?
МОВЛЕННЯ
Фонематичний слух (правильна вимова всіх звуків мови)
За серією малюнків скласти оповідання.
РОЗВИТОК ДРІБНОЇ МОТОРИКИ РУКИ.
Скопіювати дане зображення предмету, напису.
ДОВІЛЬНІСТЬ ПОВЕДІНКИ
Здатність вислухати дорослого, правильність виконання завдань.