понеділок, 22 березня 2010 р.

Перше послання Павла до коринтян. розділ13
1 Коли я говорю мовами людськими й ангольськими, та любови не маю, то став я як мідь та дзвінка або бубон гудячий!
2 І коли маю дара пророкувати, і знаю всі таємниці й усе знання, і коли маю всю віру, щоб навіть гори переставляти, та любови не маю, то я ніщо!
3 І коли я роздам усі маєтки свої, і коли я віддам своє тіло на спалення, та любови не маю, то пожитку не матиму жадного!
4 Любов довготерпить, любов милосердствує, не заздрить, любов не величається, не надимається,
5 не поводиться нечемно, не шукає тільки свого, не рветься до гніву, не думає лихого,
6 не радіє з неправди, але тішиться правдою,
7 усе зносить, вірить у все, сподівається всього, усе терпить!
8 Ніколи любов не перестає! Хоч пророцтва й існують, та припиняться, хоч мови існують, замовкнуть, хоч існує знання, та скасується.
9 Бо ми знаємо частинно, і пророкуємо частинно;
10 коли ж досконале настане, тоді зупиниться те, що частинне.
11 Коли я дитиною був, то я говорив, як дитина, як дитина я думав, розумів, як дитина. Коли ж мужем я став, то відкинув дитяче.
12 Отож, тепер бачимо ми ніби у дзеркалі, у загадці, але потім обличчям в обличчя; тепер розумію частинно, а потім пізнаю, як і пізнаний я.
13 А тепер залишаються віра, надія, любов, оці три. А найбільша між ними любов. Свята євангелія

вівторок, 16 березня 2010 р.

Домашнє насильство над дітьми

Домашнє насильство над дітьми: його види та наслідки
Жорстоке поводження з дітьми і зневага їхніми інтересами можуть мати різні види і форми, але їх наслідками завжди є серйозний збиток для здоров'я, розвитку і соціалізації дитини, нерідко й загроза її життю чи навіть є причиною смерті.



Фізичне насильство - нанесення дитині батьками чи особами, що їх заміняють, вихователями чи іншими особами фізичних травм, різних тілесних ушкоджень, що завдають збиток здоров'ю дитини, порушують її розвиток і позбавляють життя. Ці дії можуть здійснюватися у формі побиття, катування, штовхань, у вигляді ударів, ляпасів, припікання гарячими предметами, рідинами, запаленими сигаретами, у вигляді укусів і з використанням усіляких предметів як знаряддя бузувірства.

Фізичне насильство включає також залучення дитини до вживання наркотиків, алкоголю, пропонування їй отруйних засобів чи медичних препаратів, що викликають одурманення (наприклад, снодійних, не прописаних лікарем), а також спроби удушення чи втоплення дитини.

У деяких родинах як дисциплінарну міру використовують різні види фізичного покарання - від потиличників і ляпанців до пороття ременем. Необхідно усвідомлювати, що фізичне насильство - це фізичний напад (катування), воно майже завжди супроводжується словесними образами і психічною травмою.

Сексуальне насильство чи спокуса - використання дитини (хлопчика чи дівчинки) дорослою людиною чи іншою дитиною для задоволення сексуальних потреб або отримання вигоди.

Сексуальне насильство включає статеві зносини (коїтус), оральний і анальний секс, взаємну мастурбацію, інші тілесні контакти із статевими органами. До сексуального розбещення належать також залучення дитини до проституції, порнобізнесу, оголення перед дитиною статевих органів і сідниць, підглядання за нею, коли вона цього не підозрює: під час роздягання, відправлення природних потреб.

Психічне (емоційне) насильство - постійна чи періодична словесна образа дитини, погрози з боку батьків, опікунів, учителів, вихователів, приниження її людського достоїнства, обвинувачення її в тому, у чому вона не винна, демонстрація нелюбові, ворожості до дитини. До цього виду насильства належать також постійна неправда, обман дитини (у результаті чого вона втрачає довіру до дорослого), а також ситуації, коли вимоги до дитини не відповідають її віковим можливостям.

Зневага інтересами і потребами дитини (нехтування) - відсутність належного забезпечення основних потреб дитини в їжі, одязі, житлі, вихованні, медичній допомозі з боку батьків чи осіб, їх що заміняють, у силу об'єктивних причин (бідність, психічні хвороби, недосвідченість) і без таких. Типовим прикладом зневажливого ставлення до дітей є залишення їх без догляду, що часто призводить до нещасних випадків, отруєнь та інших небезпечних для життя і здоров'я дитини наслідків.

Зазвичай дитина-жертва страждає одночасно від декількох видів насильства. Так, інцест (сексуальне насильство) неминуче супроводжується руйнуванням сімейних стосунків та довіри в сім'ї, маніпулятивними стосунками, а часто й залякуванням з боку кривдника, що кваліфікується як психологічне насильство. Складовою частиною практично всіх видів насильства є фізичне (побиття) та емоційне (загрози вбити або покалічити).

Одним з проявів жорстокого поводження з дітьми є також відсутність у жінки любові до дитини, коли та ще перебуває в материнській утробі, тобто від небажаної вагітності. її, що ще нічим себе не проявила, вже не люблять, не думають і не піклуються про неї. Будучи емоційно відкинутими ще до народження, такі діти народжуються раніше терміну в два рази частіше в порівнянні з дітьми від бажаної вагітності, вони частіше мають недостатню масу тіла, частіше хворіють у перші місяці життя, гірше розвиваються.

Насильство над дітьми можна класифікувати також за такими ознаками:

у залежності від стратегії кривдника: явне та приховане (непряме);
за часом: те, що відбувається зараз, і те, що трапилося в минулому;
за тривалістю: одноразове або багаторазове, що триває роками;
за місцем та оточенням: вдома - з боку родичів; у школі - з боку педагогів або дітей; на вулиці - з боку дітей або незнайомих дорослих.
Будь-який вид жорстокого поводження з дітьми веде до найрізноманітніших наслідків, але поєднує їх одне - збитки здоров'ю дитини чи небезпеку для її життя. Негативними наслідками для здоров'я є: втрата чи погіршення функції якого-небудь органа, розвиток захворювання, порушення фізичного чи психічного розвитку. З 100 випадків фізичного насильства над дітьми приблизно 1-2 закінчуються смертю жертви насильства. Наслідками фізичного насильства є синці, травми, переломи, ушкодження внутрішніх органів: печінки, селезінки, бруньок і ін. Потрібен час, щоб залікувати ці ушкодження, але ще більше часу і зусиль потрібно для того, щоб залікувати сердечні рані, психіку дитини, що постраждала від побоїв.
Розрізняють наближені і віддалені наслідки жорстокого поводження і неуважного ставлення до дітей.
До наближених наслідків належать фізичні травми, ушкодження, а також блювота, головний біль, втрата свідомості, характерні для синдрому струсу, що розвивається в маленьких дітей, яких беруть за плечі і сильно трясуть. Окрім зазначених ознак, у дітей під час цього синдрому з'являється крововилив в очні яблука. До найближчих наслідків належать також гострі психічні порушення у відповідь на будь-який вид агресії, особливо на сексуальну. Ці реакції можуть проявлятися у вигляді порушення, прагнення кудись бігти, сховатися або глибокої загальмованості, зовнішньої байдужності. Однак в обох випадках дитина охоплена найгострішим переживанням страху, тривоги і гніву. У дітей старшого віку можливий розвиток важкої депресії з почуттям власної збитковості, неповноцінності.
Серед віддалених наслідків жорстокого поводження з дітьми виділяються порушення фізичного і психічного розвитку дитини, різні соматичні захворювання, особистісні та емоційні порушення, соціальні наслідки.

Порушення фізичного і психічного розвитку

У більшості дітей, що живуть у родинах, де застосовуються важкі фізичні покарання, лайка на адресу дитини і є "методами виховання", чи в родинах, де діти позбавлені тепла, уваги, наприклад, у родинах батьків-алкоголіків, наявні ознаки затримки фізичного і нервово-психічного розвитку. Закордонні фахівці назвали цей стан дітей "нездатністю до процвітання".

Діти, що зазнавали жорстокого ставлення до себе, часто відстають у рості, масі чи у тому та іншому від своїх однолітків. Вони пізніше починають ходити, говорити, рідше сміються, вони значно гірше встигають у школі, ніж їхні однолітки. У таких дітей часто спостерігаються "дурні звички": ссання пальців, кусання нігтів, розгойдування, заняття онанізмом. Та й зовні діти, що живуть в умовах зневаги їхніх інтересів, фізичних й емоційних потреб, виглядають по-іншому, ніж діти, що живуть у нормальних умовах: у них припухлі, "заспані" очі, бліде обличчя, скуйовджене волосся, неохайність в одязі, інші ознаки гігієнічної занедбаності - педікульоз, висипання, неприємний запах від одягу і тіла.

Різні захворювання як наслідок жорстокого поводження

Захворювання можуть носити специфічний для окремого виду насильства характер: наприклад, під час фізичного насильства наявні ушкодження частин тіла і внутрішніх органів різного ступеня тяжкості, переломи кісток. Під час сексуального насильства можуть бути захворювання, що передаються статевим шляхом: інфекційно-запальні захворювання геніталій, сифіліс, гонорея, СНІД, гострі і хронічні інфекції сечостатевих шляхів, травми, кровотечі із статевих органів і прямої кишки, розриви прямої кишки і піхви, випадання прямої кишки.

Незалежно від виду і характеру насильства в дітей можуть спостерігатися різні захворювання, що належать до психосоматичних: ожиріння чи, навпаки, різка втрата ваги, що обумовлено порушеннями апетиту. Під час емоційного (психічного) насильства нерідко бувають шкірні висипання, алергійна патологія, виразка шлунка, під час сексуального насильства - непояснений (якщо ніяких захворювань органів черевної порожнини і малого таза не виявляється) біль внизу живота. Часто в дітей розвиваються такі нервово-психічні захворювання, як тики, заїкуватість, енурез (нетримання сечі), енкопрез (нетримання калу), деякі діти повторно потрапляють у відділення невідкладної допомоги з приводу випадкових травм, отруєнь.

Психічні особливості дітей, які постраждали від насильства

Практично всі діти, що постраждали від жорстокого поводження і зневажливого ставлення, пережили психічну травму, в результаті чого вони розвиваються з визначеними особистісними, емоційними і поведінковими особливостями, що негативно впливає на їхнє подальше життя.

Діти, що зазнали різного роду насильства, самі стають агресивними, що найчастіше виливається на більш слабких: молодших за віком дітей, на тварин. Часто їхня агресивність виявляється в грі, часом спалахи їхнього гніву не мають видимої причини.

Деякі з них, навпроти, надмірно пасивні, не можуть себе за­хистити. І в тому, і в іншому випадку порушується контакт, спілкування з однолітками. У занедбаних, емоційно депривованих дітей прагнення будь-яким шляхом привернути до себе увагу іноді виявляється у вигляді зухвалого, ексцентричного поводження.

Діти, що пережили сексуальне насильство, здобувають невластиві віку пізнання про сексуальні стосунки, що проявляється в їхній поведінці, в іграх з іншими дітьми чи з іграшками. Навіть маленькі діти, які не досягли шкільного віку, які постраждали від сексуального насильства, згодом самі можуть стати ініціаторами розпусних дій і втягувати в них велике число учасників.

Найбільш універсальною і важкою реакцією на будь-яке, а не тільки сексуальне насильство, є низька самооцінка, що сприяє збереженню і закріпленню психологічних порушень, пов'язаних з насильством. Особистість з низькою самооцінкою переживає почуття провини, сорому.

Для неї характерна постійна переконаність у власній неповноцінності, у тому, що "ти гірше всіх". Унаслідок цього дитині важко домогтися поваги оточуючих, успіху, спілкування її з однолітками ускладнені.

Серед цих дітей, спостерігаються часті депресії, навіть у дорослому віці. Це виявляється в приступах занепокоєння, безпричинної туги, почуття самітності, порушеннях сну. У старшому віці у підлітків, можуть спостерігатися спроби покінчити з собою чи завершені самогубства.

Почуваючи себе нещасливими, знедоленими, пристосовуючись до ненормальних умов існування, намагаючись знайти вихід з положення, що створилося, вони і самі можуть стати шантажистами. Це, зокрема, стосується сексуального насильства, коли в обмін на обіцянку зберігати таємницю і не ламати звичного сімейного життя, діти вимагають у дорослих ґвалтівників гроші, солодощі, подарунки.

Соціальні наслідки жорстокого поводження з дітьми

Можна виділити два наслідки, що виявляються одночасно: шкода для жертви і для суспільства.

Діти, що пережили будь-який вид насильства, відчувають труднощі соціалізації: у них порушені зв'язки з дорослими, немає відповідних навичок спілкування з однолітками, вони не мають достатнього рівня знань і ерудиції, щоб завоювати авторитет у школі тощо. Рішення своїх проблем діти - жертви насильства - часто знаходять у кримінальному, асоціальному середовищі, а це часто сполучено з формуванням у них пристрасті до алкоголю, наркотиків, вони починають красти і здійснювати інші протиправні дії.

Дівчинки нерідко починають займатися проституцією, у хлопчиків може порушуватися статева орієнтація. І ті й інші згодом відчувають труднощі у разі створення власної родини, вони не можуть дати своїм дітям досить тепла, оскільки не вирішені їхні власні емоційні проблеми.

Як говорилося вище, будь-який вид насильства формує у дітей і підлітків такі особистісні і поведінкові особливості, які роблять їх малопривабливими і навіть небезпечними для суспільства.

Які ж суспільні втрати від насильства над дітьми? Це, насамперед, утрати людського життя в результаті вбивств дітей і підлітків, їхніх самогубств, це втрата в їхній особі продуктивних членів суспільства внаслідок порушення їх психічного і фізичного здоров'я, низького освітнього і професійного рівня, кримінальної поведінки. Це втрата в їхній особі батьків, здатних виховати здорових у фізичному і моральному відношенні дітей. Нарешті, це відтворення жорстокості в суспільстві, оскільки колишні жертви самі часто стають ґвалтівниками.



За матеріалами: Збірка інформаційних матеріалів та нормативно-правових актів з питань попередження насильства в сім'ї, зокрема над дітьми / Уклад. Журавель Т.В. - К.: Видавничий дім «Калита», 2005. - С. 10-16

пʼятницю, 12 березня 2010 р.

Засоби та методологія здійснення ІПсА

Засоби та методологія здійснення ІПсА.
Провідними засобами здійснення ІПсА США є телебачення. Вплив здійснюється у наступних формах:
1) Кіно. В українському телепросторі просто-таки засилля амереканської кінопродукції, особливо художніх кінофільмів. Вони є надзвичайно ефективним засобом впливу, оскільки активізують емоційно-чуттєву сферу, завдяки чому знижується критичність сприйняття інформації і особистісь стає більш схильною до навіювання. Окрім того, кінофільми мають “ефект подвійного впливу”: перший - відкритий та усвідомлюваний, - пов'язаний з сюжетом фільму та його головною ідеєю, а другий – більш прихований, діє здебільш на підсвідомому рівні або ситуативно сприймається некритично, позитивно для даної ситуації (як висловлюється молодь - “це круто виглядає”), - на рівні поведінки героїв, їхніх висловлювань і вчинків, що на фоні основної ідеї фільму трохи “стираються” для критичного і осмисленого сприйняття на свідомому рівні. Використовуючи властивість людської психіки до наслідування, фахівці з інформаційно-психологічних операцій, створюючи позитивний образ героя, разом з тим вкладають у нього необхідні думки і уявлення, що цілісно запозичуються разом з іншими характеристиками героя.
Схема “класичного” американського фільму досить проста: (герой втрапляє у неприємності через гроші/партнера/виконуючи державне завдання), він один долає всі неприємності, майже не ушкоджений, його подолати неможливо. На шляху до мети життя людини не моє жодного значення (вбиваються десятки людей, але трагізму обірваного життя немає, це сприймається як щось цілком нормальне) і у 80% фільмів - обов'язкова сексуальна сцена. Ось вам шаблон поведінки “успішної людини”, справжнього чоловіка, що активно вживляється у масову свідомість. Адже це традиційна схема побудови понад 90% фільмів, що транслюються в Україні. І це вже важко назвати природньо нормальним культурним обміном, оскільки частка українського кіно співвідносно до американського просто мізерна та й належної фінансово-рекламної підтримки не має. Якщо вдуматись – м'яке зомбування. І на диво, однотипність сюжетної лінії не викликає супротиву і не знижує популярність кіно. Адже не треба напружуватись і вдумуватись – “що хотів сказати автор?”. Просто сиди і сприймай, відпочиваючи.
Як стверджують фахівці з інформаційно-психологічних операцій, фільми з агресивною та сексуальною спрямованістю, що супроводжуються вираженими емоційними реакціями глядачів, суттєво впливають не лише на біохімічні показники та показники гормональної регуляції функцій організму, але й на функції вищої нервової діяльності та соціальний статус людини у суспільстві, колективі та родині. Метаболічні, регуляторні та функціональні зрушення створюють при цьому певний фон психічних процесів, що роблять людину особливо вразливою до сугестії у будь-якому вигляді. [2]
2. Мультфільми. Мультфільми є особливо небезпечним засобом впливу, бо основна цільова аудиторія – діти. Психологічна структура дитини, її ціннісна орієнтація та ієрархія, її когнітивні процеси перебувають у стадії формування і є надзвичайно чутливими до зовнішніх впливів. Мультики завдяки своїй спрощеності, розважально-веселому характеру, чіткості характерних рис героїв (що найчастіше виражають якусь із акцентуацій характеру) є потужнім світоглядотворчим засобом впливу. Саме через мультфільми, нарівні з вихованням, дитиною засвоюються базові шаблони поведінки у соціальних відносинах, основні поняття про добро і зло, що потім мають вирішальний вплив на все подальше життя дорослої особистості.
Якщо пригадати радянські мультфільми або діснеївські повнометражні мультфільми початку і середини 90-х років ХХ століття ( напр., “Король Лев”, “Бембі”, “Красуня і Чудовисько”, “Мулан” та інші мультфільми “ери докомп'ютерної мультиплікації”) – то вони несли потужній заряд добра, людяності, співчуття, любові, взаємодопомоги та взаємоповаги, мужності та честі – все те, що дійсно є загальнолюдськими цінностями.
Мультсеріали типу “Мікі-Маус”, “Том і Джеррі”, “Качині історії”, “Черепашки-ніндзя” стали вже початком розважальних мультиків, без виховного навантаження (хоча насправді з негативним виховним – біль та бійку перетворили на основний елемент комедії, прибравши при цьому кров, надавши кумедність травмі та ліквідувавши можливість смерті – тобто, знищивши реалістичність наслідків показуваних дій). Це позначилось свого часу і на поведінці дітей: зросла кількість порушень поведінки, відбулася зміна норм міжособистісного спілкування у малих групах однолітків у бік підвищенної агресивності та зменшення поваги до особи , збільшення випадків травматизму під час ігор на перервах та у групах подовженого дня (зважте, ігор у школі!).
З появою ж ком'ютерної анімації, а також мультиплікації у стилі “Гей, Арнольд!”, “Невгамовні”, “Монстри” відбувається повне руйнування цінностей, викривлення уявлення про взаємовідносини між людьми і навіть – втрата образу людини. Як може формувати здорову психіку образ монстра? Спотворюються ідеали краси і гармонії в людині ще з дитячого віку.
Тому не дивно, що в останні роки, як зазначають психологи та працівники МВС, збільшилася кількість невмотивованих і жорстоких злочинів, що скоєні дітьми, при тому, у загальному процесі гри, а не спланованого злочину, коли граючись, діти на смерть забиваюсть бомжа чи скалічують п'яничок. І, зважте, така тенденція спостерігається не серед “дітей вулиці”, а серед дітей із забезпечених і повноцінних родин.
3. Спеціальні засоби. Інформація про використання США спеціальних засобів впливу, зокрема психотронної зброї, практично відсутня. Проте виключати таку можливість не слід, враховуючи те, що на Алясці США розташували чи не найбільший психотронний радіокомплекс HAARP, який начебто використовується для досліджень атмосфери Землі, хоча в дійсності має значно переважаючі можливості. Проте подібні впливи – це царина досліджень відповідних експертів, що мають для цього необхідні можливості та знання. Тому автор обмежується лише припущенням про можливість застосування подібного типу агресії, виходячи з відомих можливостей США у цій сфері та геостратегччного значення України (принаймі у певні моменти) для інтересів керівництва Сполучених Штатів. [3]

Інформаційно-психологічна агресія Російської Федерації
Інформаційно-психологічна агресія РФ в Україні є найбільш вираженою, масштабною та – найнебезпечнішою, оскільки тут експлуатуються спільні соціокультурні складові, а головна зброя, що є у РФ – це російська мова, яку розуміють понад 90% населення України. Це відкриває практично необмежені можливості для впливу, що РФ з успіхом і здійснює.
Вплив здійснюється як на свідомому, так і підсвідомому рівні.
Напрямки ураження (цілі) та засоби здійснення ІПсА РФ:
1. Удари по іміджу України на міжнародній арені з метою послаблення геополітичного значення нашої держави у регіоні.
2. Маніпуляція інформацією у ЗМІ з метою дестабілізації ситуації в Україні та впровадження власного „керованого хаосу”.
3. Спотворення історичних подій, формування стереотипу меншовартості та вторинності, поширення російської мови з метою утвердження себе у свідомості українців; руйнація почуття нації та народу.
4. Витіснення мови, культури, а відповідно – і традицій, як основних джерел самоідентифікації нації.
5. Перманентне втручання у внутрішні справи країни, особливо посилаючись на захист прав своїх громадян.
Засоби здійснення ІПсА Російської Федерації:
1. Періодичні видання. Після розпаду СРСР російським видавцям вдалося успішно скористатися недоліками законодавства і залишитись на ринку періодичної преси України, додавши до назви часопису слова „Україна” чи „в Україні”, (“Известия - Украина”, “Комсомольская правда в Украине”, “Комерсант” в Украине” , “Аргументы и факты - Украина”, “Труд -Украина” і навіть “Московский комсомолец в Украине”), реєстрували їх ніби українські підприємства, але це ніяк не накладало обмежень на характер публікацій у цих виданнях. До того ж, ці „українські видання” навіть видаються лише російською мовою, без відповідника українською. Українські видавництва часто твердять про те, що видавнича справа в Україні досить-таки у кризовому стані. Середній наклад таких всеукраїнських видань як “Молодь України”, “Літературна Україна”, “Демократична Україна”, “Вечірній Київ” коливається у межах 20-40 тисяч примірників. І в той же час газета “Аргументы и факты-Украина” друкується тиражем 170 тис. примірників, “Труд-Украина” - 185 тис., “Комсомольская правда” в Украине” - 195 тис., “Известия-Украина” - 528 тис. примірників. [4]
2. Книговидання. В Україні просто засилля російськомовної літератури. До того ж, на всіх рівнях: наукова та спеціалізована література, дитяча, енциклопедії та художня література, історична - і що важливо, найчастіше у інтерпретації, вигідній РФ. Особливо багато „карманних” детективів та романів, невисокої якості, а також злочинної тематики (типу „Вор в законе”, „Возвращение бешеного”, “Обожженые зоной” і т.п.), що аж ніяк не слугують зразками духовності та формують хибні цінності (гроші, секс, грубість, романтизація злочинного образу і ствердження через силу). Тож не дивно, що для молоді все більш стають характерними „дух наживи” та стереотипи злочинної поведінки. Чисельні історії-фентезі виховують звичку до втечі від реальності, і хоча такий шлях кращий від алкоголю і наркотиків, проте ще невідомо, чи не є це першим кроком до них. У будь-якому випадку, формується пасивність у реальному житті на рівні суспільної та політичної діяльності. За статистикою , із 70 млн. примірників книг, які споживаються в Україні щороку, тільки 20 млн. видається на її території, 10 млн. потрапляє до нас із-за рубежу легально, а 40 млн. книжок - це контрабанда, внаслідок якої вітчизняні фінансові втрати сягають 700 млн. грн..
3. Телебачення. Нині в Україні зареєстровано 791 телерадіомовну організацію (513 приватних, 29 державних). Сотні приватних телекомпаній в реґіонах України, створених не без сприяння російського капіталу, ведуть передачі, як правило, російською мовою. Ні реґіональні, ні центральні телекомпанії, які отримали ліцензії на роботу в українському телеефірі, не дотримуються вимоги закону, яка передбачає, що не менше половини телепродукції має виготовлятись в Україні. Деякі компанії (наприклад, київська “ЮТАР”) взагалі спеціалізуються на ретрансляції передач російського телебачення. Держкомінформполітики визнав, що “типовою ознакою телерадіопростору України є засилля іноземної продукції, легковажні, сумнівної якості ведучі програм”.
Вже стало характерним, що російські ЗМІ висвітлюють події в Україні тенденційно, не особливо приховуючи свої „імперські” настрої. Найяскравішими прикладами можуть бути Президентські вибори 2004 року та „газовий”, „м’ясо-молочний” та „лікеро-горілчаний” скандали. Телепрограми застосовували методи дотування інформації (дозованої „точечної” подачі), викривлення ходу подій, дезінформацію, інформаційний суррогат (суміш фактів та особистих думок і припущень, що не виділялися як такі з ряду подачі фактичної інформації), вибіркову подачу матеріалу, інформаційний рефреймінг (підбираючи відповідний контекст до і після трансляції повідомлення, а також під час повідомлення – у вигляді коментарів; особливо ефективним є метод подачі інформації „без коментарів” після налаштування необхідних фільтрів сприйняття у слухача попередніми повідомленнями), перебільшення і замовчування інформації.
4. Радіозасоби. Основним джерелом такого впливу є переважно музичні FM-радіостанції, що у своїй більшості є російськомовними або транслюють російськомовну продукцію у значно більшому співвідношенні до україномовної (виключення становлять „Радіо ЕРА”, „Наше Радіо”, „Радіо Промінь”, „Радіо Свобода”). Радіо є особливо ефективним засобом психологічного впливу, оскільки лише йому властивий „ефект співучасті” завдяки імітації прямого спілкування з людьми. У поєднані з музичним впливом підвищується сугестивність та некритичність сприйняття радіоінформації. Окрім того, музичні радіостанції, на відміну від телеканалів, більшстю населення не вважаються політично заідеологізованими.
5. Спеціальні засоби. Щодо спеціальних засобів впливу, то з доступних джерел відомо, що РФ дуже активно працює у сфері розробок психотронної зброї, зокрема володіє торсіонними технологіями і має свою наукову школу психотроніки (розробки як щодо управління психофізіологічним станом людини дистанційними методами ). Є офіційні публікації, щодо функціонування торсіонних генераторів у мирних цілях (виплавка металів з новими якостями, бездротовий миттєвий зв’язок на необмежені відстані) і у „сфері подвійного призначення” (роботи В.Гаряєва щодо впливу торсіонних полів на клітину та тонкі енерго-інформаційні структури біологічних організмів). Але ідентифікація подібного впливу потребує спеціальних засобів та фахівців. А от щодо комп’ютерної гри „Операція „Галиччина”” навіть не немає сумнівів у існуванні цільових програм. Технологія „подвійного” впливу досить-таки вишукана: допоки свідомість гравця зосереджена навколо пошуків ворога, то підсвідомість запам’ятовує всі атрибути „ворога”: зовнішній вигляд (вишиванка, вуса), походження і наміри (хай і віртуальні, в процесі гри), а також вживляється модель поведінки – національний конфлікт довкола кандидатури Президента та підтримка введення російський військ-„визволителей”. А ще ж ніхто не досліджував ще й кольоровий та звуковий ряд гри, що може мати неймовірні сугестивні здатності.
Висновки
Отже, як свідчать результати проведеного аналізу, Україна знаходиться під сильним інформаційним впливом одразу декількох найпотужніших світових суб’єктів інформаційних відносин. Все це зумовлює гостру необхідність створення і організації єдиної державної системи інформаційно-психологічного протиборства, куди б, окрім відповідних підрозділів силових структур, активно залучалися для боротьби із посталими загрозами і цивільні аналітичні центри, PR-компанії та ЗМІ. І першочерговою умовою успішної протидії є саме скоординованість і взаємоузгодженість діяльності цих структур.
Враховуючи все вищеозначене, пропонуютбься наступні стратегії протидії агресивним інформаційно-психологічним впливам:
1. Не менше 50% державного сектору у ЗМК. Це забезпечить здійснення дійсно національної інформаційної політики. Щоб ЗМК не стали «рупором влади» має існувати контрольний комітет при РНБО, де б 50% були люди, що професійно опікуються інформаційною безпекою, а 50% - представники провідних неурядових громадських організацій.
2. Створення громадського телебачення (тільки закон про це має містити реальні для виконання вимоги).
3. Прийняття закону про моніторинг ЗМІ (двічі на розгляд Верховної Ради подавалися відповідні законопроекти, але усі були відхилені)
4. Створення власної «інформаційної агентури» (іміджевих центрів) закордоном: від офіційних представництв закордоном (при посольствах, а також т.зв. «Українських домів», що стали б центрами поширення та популяризації України закордоном – на зразок Французького культурного центру в Україні) до окремих журналістів та аналітиків.
5. Створення політичних лобі у парламентах інших країн (напр., така практика існує у Конгресі США, де американський конгресмен може лобіювати інтереси певної країни).
6. Створення власного дієвого супутникового інформаційного каналу.
7. Оприлюднення джерел фінансування ЗМІ, що дає змогу виявити, чиї інтереси і з якою метою представляють ці ЗМІ.
8. Перегляд інформаційної політики держави. Навіть якщо ми будемо успішно протистояти всім загрозам інформаційно-психологічної безпеки населення, ми все одно будемо сприйматися як постійна держава-жертва інформаційних атак. Тож варто застосовувати політику (в розумних межах) демонстрації сили, хоча б на стратегічно важливих напрямках для України.

Список джерел інформації:
1. В. Б. Вепринцев, А. В. Манойло, А. И. Петренко, Д. Б. Фролов Операции информационно-психологической войны: краткий энциклопедический словарь-справочник. М.: Горячяя линия – Телеком, 2005. 495 с.
2. Прокофьев В. Ф. Тайное оружие информационной войны. М.: СИНТЕГ, 1999. 152с. (Сер. «Информ. России на пороге ХХІ в.»)
3. Почепцов Г. Г. Информационные войны. К.: Валкер, 2000. 352 с.
4. Карпенко А. «Антиукраїнські тенденції в українській державі», www.inshi.info/infowar/antyukrajinski_tendencii_karpenko
5. www.otv1.ru/news/arch/190306/botuhov
Дзюба М.Т., Жарков Я.М., Ольховой І.О., Онищук М.І. Нарис теорії і практики інформаційно-психологічних операцій. Навчальний посібник. – К., 2006

вівторок, 2 березня 2010 р.

РЕКОМЕНДАЦІЇ ОНМЦППІСР ЩОДО ОРГАНІЗАЦІЇ ДІЯЛЬНОСТІ
ПРАЦІВНИКІВ ПСИХОЛОГІЧНОЇ СЛУЖБИ
у 2008/2009 н.р.
Д.Д.Романовська,
завідувач науково-методичного центру практичної психології і соціальної роботи ЧОІППО
Серед основних завдань, які визначені Положенням про психологічну службу системи освіти України, зазначено профілактику і корекцію відхилень в особистісному розвитку дітей на основі визначення причин, що ускладнюють їх розвиток, розробки корекційних та профілактичних заходів, спрямованих на усунення відхилень їх індивідуального розвитку та поведінки, схильності до залежностей та правопорушень, подолання різних форм девіантної поведінки (відхилень від встановлених у суспільстві норм і стандартів), формування в учнів соціально корисної життєвої перспективи, надання їм своєчасної психологічної допомоги, проектування змісту індивідуального розвитку дитини.
Таку роботу в навчальних закладах сьогодні повинні виконувати фахівці психологічної служби – практичний психолог і соціальний педагог. Роль практичного психолога полягає у вивченні структури особистості, особистісних проявів, які впливають на поведінку, соціального педагога – у вивченні соціального оточення дитини (яким чином соціально близькі люди впливають на структуру особистості та поведінку дитини), вивчення процесу соціалізації дитини (можливих деформацій) та його впливу на поведінкові прояви.
При плануванні своєї роботи практичні психологи і соціальні педагоги мають врахувати, що в 2008/2009 н.р. пріоритетними напрямками діяльності психологічної служби Чернівецької області є:
1. Профілактика правопорушень, девіантної поведінки, психологічний супровід правовиховної роботи у освітньому закладі.
2. Психологічний супровід профілізації освітніх закладів: готовність учня до профільної освіти, взаємодія педколективу і психолога щодо підвищення якості профільної освіти.
3. Усунення негативних явищ в учнівському середовищі, виявлених проведеними у 2007/2008 н.р. моніторингами.
У діяльності психологічної служби районів та міст області залишаються щорічні моніторингові дослідження:
1. Моніторинг стану вживання учнівською молоддю області алкоголю, наркотиків та тютюнопаління, що дозволяє відстежити зміни та ефективність профілактичної роботи у навчальних закладах. А також моніторинг обізнаності шляхів у профілактиці шкідливих звичок, передачі ВІЛ, СНІДу. Провідна роль насамперед повинна належати психологічній службі та педагогам-тренерам, які працюють за різними профілактичними програмами (“Рівний – рівному”, “Діалог”, “Школа проти СНІДу”).
2. Моніторинг банку даних дітей трудових мігрантів (визначено основні проблеми, що виникають у роботі з ними). Кожен психолог і соціальний педагог має створити банк даних таких дітей, згідно рекомендацій ОНМЦППіСР, та впродовж року здійснювати вивчення психологічних проблем цих дітей, надаючи психологічну допомогу. Внаслідок аналізу отриманих результатів, у навчальних закладах районів та міст області виявлено 10399 дітей трудових мігрантів, що становить 11% від усієї вибірки. Найвищі показники у Новоселицькому (28%), Заставнівському (14%), Герцаївському (13%), Кельменецькому (13%), Кіцманському (13%), Хотинському (13%) районах. У 757 учнів батьки повернулися з-за кордону впродовж останніх півроку, що становить 0,8% від загальної кількості учнів.
У більшості учнів (60%) за кордоном перебуває мати, інколи (21%) – тато, і у 19% учнів трудовими мігрантами є обоє батьків. Більшість (46%) дітей зустрічаються з батьками 1 раз на рік, 19% – 2 рази на рік, 26% – менше одного разу на рік, 9% дітей трудових мігрантів з часу відсутності батьків не бачились з ними жодного разу. На обліку в психологічній службі у зв’язку з проявом поведінкових девіацій перебувають 477 дітей трудових мігрантів, що становить 5% від загальної вибірки. Практичний психолог і соціальний педагог мають спільно працювати над вирішенням вищезазначених проблем
у своїй школі. На таких дітей має бути заповнена діагностична картка і соціальний паспорт. У журналі щоденного обліку роботи мають бути відображені різні види роботи з дітьми та їх опікунами, з педагогами: діагностика, консультації, індивідуальна та групова робота.
3. Обов’язковим є опитування учнів 7-11 класів закладів освіти області з проблеми жорстокого поводження з дітьми в сім’ї та школі і проявів насильства в учнівському середовищі. Одним із аспектів, який має бути на контролі психолога і соціального педагога – встановлення фактів жорстокого ставлення учнів один до одного. Результати дослідження цієї проблеми психологами у 2007/2008 н.р. свідчать про те, що 12% дітей досить часто відчувають приниження з боку однокласників, інколи таке приниження стосується 31% опитаних учнів. Наведений вище показник, який стосується частого приниження учнів з боку однокласників, перегукується з результатами соціологічного дослідження статусу учнів в класних колективах. Так, з 14555 опитаних учнів 5-11 класів, 11% (1601 дитина) – відторгнутих колективом класу. Стосовно них з боку однокласників демонструється несприйняття їх як особистостей, приниження і підкреслюється небажанням взаємодіяти у різних видах діяльності. Прикрим є також факт проявів негативного ставлення до учнів з боку вчителів. Реакцією на виявлені негативні чинники у дітей є виникнення образи, гніву, ненависті, страху, бажання втечі, помсти та небажання відвідувати школу. Психолог школи має знати такі випадки і відповідним чином реагувати. Якщо це стосується фактів насильства в сім’ї, необхідно також повідомляти районні (міські) соціальні служби (служби у справах дітей, кримінальну міліцію тощо), відповідно до встановленого порядку.
Якщо факти насилля спостерігаються в учнівському середовищі або в стосунках педагогів і учнів, необхідно подати доповідну директору школи для оперативного реагування; організувати тематичні семінари з педагогами школи (затверджені наказом директора школи); провести індивідуальні консультації з окремими педагогами, індивідуальну та групову роботу з дітьми з питань профілактики ситуацій насилля та допомоги жертвам. Про особливі випадки негативних явищ та проявів жорстокості необхідно повідомляти обласний науково-методичний центр практичної психології і соціальної роботи ЧОІППО.
4. Вивчення ціннісних орієнтирів молоді. Відповідно до отриманих показників у 2007/2008 н.р. на сьогодні ціннісні орієнтації молодих людей формуються під впливом сім’ї та її ціннісних пріоритетів, до яких належать створення сім’ї, професійна кар’єра, належний рівень матеріального добробуту. У той час, як розвиток духовності, культури, освітнього рівня до пріоритетних цінностей не належать. Школа як соціальний інститут, який має можливість впливати на формування світогляду учнів, поступається сьогодні сім’ї та друзям. Психолог має знати ситуацію щодо ціннісних орієнтацій у школі взагалі, і в кожному класі зокрема, і відповідним чином організувати роботу в першу чергу з педагогами та батьками.
Правовиховна робота здійснюється в області згідно освітньо-профілактичних програм “Діалог”, “Школа проти СНІДу”, “Рівний – рівному”. З 2004 року на базі ОІППО підготовлено 84 тренери за проектом “Діалог” і 38 тренерів за проектом “Школа проти СНІДу”. Кожний працівник психологічної служби, якщо він є тренером однієї з вищевказаних програм (підтверджується сертифікатом), зобов’язаний працювати, як мінімум, з однією групою дітей упродовж усього навчального року.
Для якісного виконання своєї роботи фахівці психологічної служби потребують створення належних умов. Працівник психологічної служби має займати активну позицію щодо створення окремого кабінету для роботи, звертаючись письмово до директора школи та свого методиста-психолога.
Практичному психологу рекомендується розробити власні методичні рекомендації для педагогів, батьків з проблем, які є найбільш актуальними в його школі. У районах (містах) відсутні методичні матеріали з профілактичної та правовиховної роботи, розроблені фахівцями відділу освіти з метою надання допомоги конкретним школам, що мають вищезазначені проблеми. Психологічні рекомендації психолога вчителям і батькам мають наступну структуру:
1. Актуальність наявної проблеми, підтвердженої фактами і результатами соціально-психологічних досліджень (порівняння показників по області або Україні і шкільних).
2. Теоретичне визначення психолого-педагогічних понять проблеми, що розкривається.
3. Опис прояву проблемної ситуації у школі. Кількісно-якісний аналіз виявлених фактів у школі.
4. Прогностичний висновок щодо розвитку проблемної ситуації за відсутності відповідних профілактично-просвітницьких дій.
5. Конкретні шляхи усунення проблемної ситуації: чіткі вказівки окремо адміністрації, вчителям-предметникам, класному керівникові, батькам щодо їх дій.
6. Обов’язкове роз’яснення мети і завдань кожного рекомендованого психологом заходу, бесіди, дії.
У психолога і соціального педагога має бути банк даних дітей, що скоїли злочини або схильних до девіантної поведінки, індивідуальні картки та соціальні паспорти (рекомендовані ОНМЦППСР) діагностичного вивчення дітей, встановлення причин порушень у поведінці учнів та розробки конкретних рекомендацій і спільних дій щодо їх усунення. На жаль, індивідуальна корекційна робота з дітьми “групи ризику” здійснюється хаотично, без розробки індивідуальних програм, без повторної діагностики
з метою виявлення змін.
Обов’язковим є здійснення з дітьми, що скоїли злочин та з дітьми, схильними до девіантної поведінки, індивідуальної консультативної та корекційної роботу (в об’ємі не менше 30 годин). Такі діти також залучаються до групової корекційно-тренінгової роботи (робота у групі не менше 30 годин). На початку навчального року необхідно забезпечити класних керівників класів, де навчаються діти з проявами девіантної поведінки, психологічною характеристикою на клас в цілому і на кожну дитину із зазначенням конкретних рекомендацій. Організувати круглий стіл з представниками учнівського самоврядування на тему “Чому виникає злочин?”.
Важливим є здійснення психологом моніторингу якості правовиховної роботи, що проводиться у навчальному закладі. Виховні години, круглі столи, тижні правових знань та багато інших заходів проводиться в школах, але школярі не мають елементарних знань щодо правової відповідальності. Як показали результати анкетування учнів 8 класів (пілотне дослідження – 90 чоловік) шкіл області, 55% опитаних не знають, які є кодекси України; лише 33% знають, що за порушення Кримінального Кодексу можуть притягнути до відповідальності; про відповідальність за адміністративні порушення знають лише ті ж 33%; самі учні (44%) відзначили свій рівень правової обізнаності як недостатній. Діти не розуміють термін “правопорушення”. Більше половини учнів не можуть назвати кодекси України. 40% учнів не знають, що до кримінальної відповідальності вони можуть бути притягнуті за порушення Кримінального Кодексу і 67% учнів не знають про відповідальність за адміністративні порушення. Завдання психолога – відслідковувати за допомогою анкет, опитувань та інших експертних методів якість проведеної педагогами правовиховної роботи.
Формування здорового соціально-психологічного клімату у класному та педагогічному колективах теж є завданням психологічної служби. Тут головне – визначення категорії дезадаптованих дітей і організація з ними корекційної роботи. Якісною має бути робота психолога по усуненню конфліктних ситуацій, що виникають у взаємостосунках: педагогів між собою, адміністрації і педагогів, педагогів і батьків, педагогів та учнів. Психолог має займати професійну, неупереджену і незалежну позицію та активно усувати конфліктні ситуації в школі.
Потрібно також створити банк діагностичних методик, що пройшли експертизу в науково-методичному центрі практичної психології і соціальної роботи. Проводити обстеження дітей “групи ризику” та їх сімей за окремими індивідуально підібраними діагностичними блоками та розробляти індивідуальні програми корекції з обов’язковим затвердженням експертною комісією обласного науково-методичного центру практичної психології і соціальної роботи. Налагодити співпрацю з батьками шляхом відвідування дітей і батьків на дому з метою надання консультативної допомоги у вирішенні виховних проблем та подолання проявів девіантної поведінки дітей із розробкою поетапного плану дій.
Організовуючи психологічний супровід профілізації навчального закладу, працівникам психологічної служби важливо усвідомити, що спільно з учнем вони реально мають визначати загальний профіль майбутньої трудової діяльності. Тому на даному етапі активізуються профорієнтаційні заходи психолога у школі. Цьому можуть сприяти існуючі системи класифікації професій, наприклад, відома класифікація професій Є.О.Клімова:
1) Людина – природа (Природа: природничо-науковий, хіміко-біологічний, медичний, екологічний, сільськогосподарський, географічний тощо);
2) Людина – техніка (технічний, технологічний, транспортний, комп’ютертно-інформаційний, виробничий, проектно-конструкторський, дизайнерський тощо);
3) Людина – людина (гуманітарний, філологічний, лінгвістичний, економічний, спортивний, історичний, правознавчий, управлінський, педагогічний, психологічний, побутово-обслуговуючий тощо);
4) Людина – знак (природничо-науковий, фізико-математичний, інформаційний, лінгвістичний тощо);
5) Людина – художній образ (естетичний, образотворчий, музичний, хореографічний, театральний, дизайнерський, народних ремесел тощо).
Важливим у профілізації є діагностика психофізіологічних параметрів учня, виявлення і врахування профільно важливих якостей темпераменту. Традиційною психологією вважається, що представники різних типів темпераменту можуть обирати, опановувати і реалізувати будь-які види профілів і професій. Для цього, за даними деяких психологів, треба лише сформувати адекватний індивідуальний стиль діяльності. Психолог має діагностувати одну з чотирьох типологічних груп – холероїдів, сангвіноїдів, меланхолоїдів та флегматоїдів.
Для холероїдів і сангвіноїдів більше підходять швидкі, моторні та енергоємні види діяльності – спортивна, менеджментська, виробнича, технологічна, хореографічна, сільськогосподарська, економічна. Для них найбільше підходять такі профілі і професії, як проектно-конструкторський, технологічний, образотворчий, літературний (фантастика), управлінський тощо. Їм підходить гуманітарний, соціологічний, лінгвістичний, юридичний, управлінський, економічний, побутово-обслуговуючий, хореографічний, театральний, педагогічний.
Для флегматоїдів найбільш адекватні повільні, а для меланхолоїдів – ще й недостатньо енергоємні види діяльності – індивідуальна природничо-наукова, мистецтвознавча, народних ремесел. Флегматоїди та частина меланхолоїдів демонструє переважаючу спрямованість у минуле, тому для них найбільше підходять такі профілі та професії, як історичний, архівний, природничо-науковий, філософський, гуманітарний, мистецтвознавчий, театральний, народних ремесел тощо. Для них більш доцільними
є такі профілі, як природничо-науковий (індивідуальні, “кабінетні” різновиди наукових професій), комп’ютерно-інформаційний, дизайнерський, мистецтвознавчий, народних ремесел тощо.
Виявлення мотиваційної готовності учня до профільного навчання може здійснюватись за допомогою орієнтаційно-діагностичної анкети інтересів (ОДАНІ-2). Корисним для визначення мотиваційної готовності учнів до профільного навчання може стати використання опитувальника професійної спрямованості Д.Голанда. Важливо враховувати характеристику акцентуацій характеру в контексті профілізації учнів (тест С.І.Подмазіна).
Психологічний супровід робить вибір учнем потрібного профілю і саме навчання
за ним більш цілеспрямованим і ефективним

МОНУ наказ 28.122006 №865

МIНIСТЕРСТВО ОСВIТИ I НАУКИ УКРАЇНИ

Н А К А З

28.12.2006 N 865


Про проведення соціально-педагогічної
та психологічної роботи з дітьми
трудових мігрантів


На виконання розпорядження Кабінету Міністрів України від
05.04.2006 року N 188-р ( 188-2006-р ) "Про схвалення Концепції
Державної програми протидії торгівлі людьми на 2006-2010 роки",
наказу Міністерства освіти і науки України від 23.08.2006 р. N 631
( v0631290-06 ) "Про вжиття вичерпних заходів, спрямованих на
дотримання законодавства щодо захисту прав неповнолітніх" та з
метою посилення уваги педагогічних працівників навчальних закладів
до проблеми дітей трудових мігрантів і їхнього соціального
оточення, Н А К А З У Ю:

1. Затвердити план-графік проведення заходів у рамках
співпраці між Міжнародним жіночим правозахисним центром "Ла
Страда-Україна" й Міністерством освіти і науки України з проблеми
соціально-педагогічної та психологічної роботи з дітьми трудових
мігрантів у навчальних закладах (додаток 1).

2. Начальникам управлінь освіти і науки Донецької
(Соловйов Ю.I.), Київської (Бутник В.Г.), Луганської
(Цимбал I.I.), Тернопільської (Равлів I.П.), Чернівецької
(Крамар В.М.) обласних державних адміністрацій:

2.1. Сприяти проведенню заходів з проблеми
соціально-педагогічної та психологічної роботи з дітьми трудових
мігрантів у навчальних закладах та покласти виконання функцій
координаторів названих заходів на обласному рівні на керівників
обласних центрів практичної психології і соціальної роботи; на
районному рівні - на методистів, які відповідають за психологічну
службу, районних (міських) методичних кабінетів; на рівні
навчального закладу - на заступників директорів з виховної роботи,
практичних психологів, соціальних педагогів,
педагогів-організаторів.

3. Українському науково-методичному центру практичної
психології і соціальної роботи (Панок В.Г.) забезпечити виконання
спільних заходів із Міжнародним жіночим правозахисним центром
"Ла Страда-Україна" (Левченко К.Б.).

4. Контроль за виконанням наказу залишаю за собою.

Т.в.о. Міністра Б.М.Жебровський