пʼятниця, 12 березня 2010 р.

Засоби та методологія здійснення ІПсА

Засоби та методологія здійснення ІПсА.
Провідними засобами здійснення ІПсА США є телебачення. Вплив здійснюється у наступних формах:
1) Кіно. В українському телепросторі просто-таки засилля амереканської кінопродукції, особливо художніх кінофільмів. Вони є надзвичайно ефективним засобом впливу, оскільки активізують емоційно-чуттєву сферу, завдяки чому знижується критичність сприйняття інформації і особистісь стає більш схильною до навіювання. Окрім того, кінофільми мають “ефект подвійного впливу”: перший - відкритий та усвідомлюваний, - пов'язаний з сюжетом фільму та його головною ідеєю, а другий – більш прихований, діє здебільш на підсвідомому рівні або ситуативно сприймається некритично, позитивно для даної ситуації (як висловлюється молодь - “це круто виглядає”), - на рівні поведінки героїв, їхніх висловлювань і вчинків, що на фоні основної ідеї фільму трохи “стираються” для критичного і осмисленого сприйняття на свідомому рівні. Використовуючи властивість людської психіки до наслідування, фахівці з інформаційно-психологічних операцій, створюючи позитивний образ героя, разом з тим вкладають у нього необхідні думки і уявлення, що цілісно запозичуються разом з іншими характеристиками героя.
Схема “класичного” американського фільму досить проста: (герой втрапляє у неприємності через гроші/партнера/виконуючи державне завдання), він один долає всі неприємності, майже не ушкоджений, його подолати неможливо. На шляху до мети життя людини не моє жодного значення (вбиваються десятки людей, але трагізму обірваного життя немає, це сприймається як щось цілком нормальне) і у 80% фільмів - обов'язкова сексуальна сцена. Ось вам шаблон поведінки “успішної людини”, справжнього чоловіка, що активно вживляється у масову свідомість. Адже це традиційна схема побудови понад 90% фільмів, що транслюються в Україні. І це вже важко назвати природньо нормальним культурним обміном, оскільки частка українського кіно співвідносно до американського просто мізерна та й належної фінансово-рекламної підтримки не має. Якщо вдуматись – м'яке зомбування. І на диво, однотипність сюжетної лінії не викликає супротиву і не знижує популярність кіно. Адже не треба напружуватись і вдумуватись – “що хотів сказати автор?”. Просто сиди і сприймай, відпочиваючи.
Як стверджують фахівці з інформаційно-психологічних операцій, фільми з агресивною та сексуальною спрямованістю, що супроводжуються вираженими емоційними реакціями глядачів, суттєво впливають не лише на біохімічні показники та показники гормональної регуляції функцій організму, але й на функції вищої нервової діяльності та соціальний статус людини у суспільстві, колективі та родині. Метаболічні, регуляторні та функціональні зрушення створюють при цьому певний фон психічних процесів, що роблять людину особливо вразливою до сугестії у будь-якому вигляді. [2]
2. Мультфільми. Мультфільми є особливо небезпечним засобом впливу, бо основна цільова аудиторія – діти. Психологічна структура дитини, її ціннісна орієнтація та ієрархія, її когнітивні процеси перебувають у стадії формування і є надзвичайно чутливими до зовнішніх впливів. Мультики завдяки своїй спрощеності, розважально-веселому характеру, чіткості характерних рис героїв (що найчастіше виражають якусь із акцентуацій характеру) є потужнім світоглядотворчим засобом впливу. Саме через мультфільми, нарівні з вихованням, дитиною засвоюються базові шаблони поведінки у соціальних відносинах, основні поняття про добро і зло, що потім мають вирішальний вплив на все подальше життя дорослої особистості.
Якщо пригадати радянські мультфільми або діснеївські повнометражні мультфільми початку і середини 90-х років ХХ століття ( напр., “Король Лев”, “Бембі”, “Красуня і Чудовисько”, “Мулан” та інші мультфільми “ери докомп'ютерної мультиплікації”) – то вони несли потужній заряд добра, людяності, співчуття, любові, взаємодопомоги та взаємоповаги, мужності та честі – все те, що дійсно є загальнолюдськими цінностями.
Мультсеріали типу “Мікі-Маус”, “Том і Джеррі”, “Качині історії”, “Черепашки-ніндзя” стали вже початком розважальних мультиків, без виховного навантаження (хоча насправді з негативним виховним – біль та бійку перетворили на основний елемент комедії, прибравши при цьому кров, надавши кумедність травмі та ліквідувавши можливість смерті – тобто, знищивши реалістичність наслідків показуваних дій). Це позначилось свого часу і на поведінці дітей: зросла кількість порушень поведінки, відбулася зміна норм міжособистісного спілкування у малих групах однолітків у бік підвищенної агресивності та зменшення поваги до особи , збільшення випадків травматизму під час ігор на перервах та у групах подовженого дня (зважте, ігор у школі!).
З появою ж ком'ютерної анімації, а також мультиплікації у стилі “Гей, Арнольд!”, “Невгамовні”, “Монстри” відбувається повне руйнування цінностей, викривлення уявлення про взаємовідносини між людьми і навіть – втрата образу людини. Як може формувати здорову психіку образ монстра? Спотворюються ідеали краси і гармонії в людині ще з дитячого віку.
Тому не дивно, що в останні роки, як зазначають психологи та працівники МВС, збільшилася кількість невмотивованих і жорстоких злочинів, що скоєні дітьми, при тому, у загальному процесі гри, а не спланованого злочину, коли граючись, діти на смерть забиваюсть бомжа чи скалічують п'яничок. І, зважте, така тенденція спостерігається не серед “дітей вулиці”, а серед дітей із забезпечених і повноцінних родин.
3. Спеціальні засоби. Інформація про використання США спеціальних засобів впливу, зокрема психотронної зброї, практично відсутня. Проте виключати таку можливість не слід, враховуючи те, що на Алясці США розташували чи не найбільший психотронний радіокомплекс HAARP, який начебто використовується для досліджень атмосфери Землі, хоча в дійсності має значно переважаючі можливості. Проте подібні впливи – це царина досліджень відповідних експертів, що мають для цього необхідні можливості та знання. Тому автор обмежується лише припущенням про можливість застосування подібного типу агресії, виходячи з відомих можливостей США у цій сфері та геостратегччного значення України (принаймі у певні моменти) для інтересів керівництва Сполучених Штатів. [3]

Інформаційно-психологічна агресія Російської Федерації
Інформаційно-психологічна агресія РФ в Україні є найбільш вираженою, масштабною та – найнебезпечнішою, оскільки тут експлуатуються спільні соціокультурні складові, а головна зброя, що є у РФ – це російська мова, яку розуміють понад 90% населення України. Це відкриває практично необмежені можливості для впливу, що РФ з успіхом і здійснює.
Вплив здійснюється як на свідомому, так і підсвідомому рівні.
Напрямки ураження (цілі) та засоби здійснення ІПсА РФ:
1. Удари по іміджу України на міжнародній арені з метою послаблення геополітичного значення нашої держави у регіоні.
2. Маніпуляція інформацією у ЗМІ з метою дестабілізації ситуації в Україні та впровадження власного „керованого хаосу”.
3. Спотворення історичних подій, формування стереотипу меншовартості та вторинності, поширення російської мови з метою утвердження себе у свідомості українців; руйнація почуття нації та народу.
4. Витіснення мови, культури, а відповідно – і традицій, як основних джерел самоідентифікації нації.
5. Перманентне втручання у внутрішні справи країни, особливо посилаючись на захист прав своїх громадян.
Засоби здійснення ІПсА Російської Федерації:
1. Періодичні видання. Після розпаду СРСР російським видавцям вдалося успішно скористатися недоліками законодавства і залишитись на ринку періодичної преси України, додавши до назви часопису слова „Україна” чи „в Україні”, (“Известия - Украина”, “Комсомольская правда в Украине”, “Комерсант” в Украине” , “Аргументы и факты - Украина”, “Труд -Украина” і навіть “Московский комсомолец в Украине”), реєстрували їх ніби українські підприємства, але це ніяк не накладало обмежень на характер публікацій у цих виданнях. До того ж, ці „українські видання” навіть видаються лише російською мовою, без відповідника українською. Українські видавництва часто твердять про те, що видавнича справа в Україні досить-таки у кризовому стані. Середній наклад таких всеукраїнських видань як “Молодь України”, “Літературна Україна”, “Демократична Україна”, “Вечірній Київ” коливається у межах 20-40 тисяч примірників. І в той же час газета “Аргументы и факты-Украина” друкується тиражем 170 тис. примірників, “Труд-Украина” - 185 тис., “Комсомольская правда” в Украине” - 195 тис., “Известия-Украина” - 528 тис. примірників. [4]
2. Книговидання. В Україні просто засилля російськомовної літератури. До того ж, на всіх рівнях: наукова та спеціалізована література, дитяча, енциклопедії та художня література, історична - і що важливо, найчастіше у інтерпретації, вигідній РФ. Особливо багато „карманних” детективів та романів, невисокої якості, а також злочинної тематики (типу „Вор в законе”, „Возвращение бешеного”, “Обожженые зоной” і т.п.), що аж ніяк не слугують зразками духовності та формують хибні цінності (гроші, секс, грубість, романтизація злочинного образу і ствердження через силу). Тож не дивно, що для молоді все більш стають характерними „дух наживи” та стереотипи злочинної поведінки. Чисельні історії-фентезі виховують звичку до втечі від реальності, і хоча такий шлях кращий від алкоголю і наркотиків, проте ще невідомо, чи не є це першим кроком до них. У будь-якому випадку, формується пасивність у реальному житті на рівні суспільної та політичної діяльності. За статистикою , із 70 млн. примірників книг, які споживаються в Україні щороку, тільки 20 млн. видається на її території, 10 млн. потрапляє до нас із-за рубежу легально, а 40 млн. книжок - це контрабанда, внаслідок якої вітчизняні фінансові втрати сягають 700 млн. грн..
3. Телебачення. Нині в Україні зареєстровано 791 телерадіомовну організацію (513 приватних, 29 державних). Сотні приватних телекомпаній в реґіонах України, створених не без сприяння російського капіталу, ведуть передачі, як правило, російською мовою. Ні реґіональні, ні центральні телекомпанії, які отримали ліцензії на роботу в українському телеефірі, не дотримуються вимоги закону, яка передбачає, що не менше половини телепродукції має виготовлятись в Україні. Деякі компанії (наприклад, київська “ЮТАР”) взагалі спеціалізуються на ретрансляції передач російського телебачення. Держкомінформполітики визнав, що “типовою ознакою телерадіопростору України є засилля іноземної продукції, легковажні, сумнівної якості ведучі програм”.
Вже стало характерним, що російські ЗМІ висвітлюють події в Україні тенденційно, не особливо приховуючи свої „імперські” настрої. Найяскравішими прикладами можуть бути Президентські вибори 2004 року та „газовий”, „м’ясо-молочний” та „лікеро-горілчаний” скандали. Телепрограми застосовували методи дотування інформації (дозованої „точечної” подачі), викривлення ходу подій, дезінформацію, інформаційний суррогат (суміш фактів та особистих думок і припущень, що не виділялися як такі з ряду подачі фактичної інформації), вибіркову подачу матеріалу, інформаційний рефреймінг (підбираючи відповідний контекст до і після трансляції повідомлення, а також під час повідомлення – у вигляді коментарів; особливо ефективним є метод подачі інформації „без коментарів” після налаштування необхідних фільтрів сприйняття у слухача попередніми повідомленнями), перебільшення і замовчування інформації.
4. Радіозасоби. Основним джерелом такого впливу є переважно музичні FM-радіостанції, що у своїй більшості є російськомовними або транслюють російськомовну продукцію у значно більшому співвідношенні до україномовної (виключення становлять „Радіо ЕРА”, „Наше Радіо”, „Радіо Промінь”, „Радіо Свобода”). Радіо є особливо ефективним засобом психологічного впливу, оскільки лише йому властивий „ефект співучасті” завдяки імітації прямого спілкування з людьми. У поєднані з музичним впливом підвищується сугестивність та некритичність сприйняття радіоінформації. Окрім того, музичні радіостанції, на відміну від телеканалів, більшстю населення не вважаються політично заідеологізованими.
5. Спеціальні засоби. Щодо спеціальних засобів впливу, то з доступних джерел відомо, що РФ дуже активно працює у сфері розробок психотронної зброї, зокрема володіє торсіонними технологіями і має свою наукову школу психотроніки (розробки як щодо управління психофізіологічним станом людини дистанційними методами ). Є офіційні публікації, щодо функціонування торсіонних генераторів у мирних цілях (виплавка металів з новими якостями, бездротовий миттєвий зв’язок на необмежені відстані) і у „сфері подвійного призначення” (роботи В.Гаряєва щодо впливу торсіонних полів на клітину та тонкі енерго-інформаційні структури біологічних організмів). Але ідентифікація подібного впливу потребує спеціальних засобів та фахівців. А от щодо комп’ютерної гри „Операція „Галиччина”” навіть не немає сумнівів у існуванні цільових програм. Технологія „подвійного” впливу досить-таки вишукана: допоки свідомість гравця зосереджена навколо пошуків ворога, то підсвідомість запам’ятовує всі атрибути „ворога”: зовнішній вигляд (вишиванка, вуса), походження і наміри (хай і віртуальні, в процесі гри), а також вживляється модель поведінки – національний конфлікт довкола кандидатури Президента та підтримка введення російський військ-„визволителей”. А ще ж ніхто не досліджував ще й кольоровий та звуковий ряд гри, що може мати неймовірні сугестивні здатності.
Висновки
Отже, як свідчать результати проведеного аналізу, Україна знаходиться під сильним інформаційним впливом одразу декількох найпотужніших світових суб’єктів інформаційних відносин. Все це зумовлює гостру необхідність створення і організації єдиної державної системи інформаційно-психологічного протиборства, куди б, окрім відповідних підрозділів силових структур, активно залучалися для боротьби із посталими загрозами і цивільні аналітичні центри, PR-компанії та ЗМІ. І першочерговою умовою успішної протидії є саме скоординованість і взаємоузгодженість діяльності цих структур.
Враховуючи все вищеозначене, пропонуютбься наступні стратегії протидії агресивним інформаційно-психологічним впливам:
1. Не менше 50% державного сектору у ЗМК. Це забезпечить здійснення дійсно національної інформаційної політики. Щоб ЗМК не стали «рупором влади» має існувати контрольний комітет при РНБО, де б 50% були люди, що професійно опікуються інформаційною безпекою, а 50% - представники провідних неурядових громадських організацій.
2. Створення громадського телебачення (тільки закон про це має містити реальні для виконання вимоги).
3. Прийняття закону про моніторинг ЗМІ (двічі на розгляд Верховної Ради подавалися відповідні законопроекти, але усі були відхилені)
4. Створення власної «інформаційної агентури» (іміджевих центрів) закордоном: від офіційних представництв закордоном (при посольствах, а також т.зв. «Українських домів», що стали б центрами поширення та популяризації України закордоном – на зразок Французького культурного центру в Україні) до окремих журналістів та аналітиків.
5. Створення політичних лобі у парламентах інших країн (напр., така практика існує у Конгресі США, де американський конгресмен може лобіювати інтереси певної країни).
6. Створення власного дієвого супутникового інформаційного каналу.
7. Оприлюднення джерел фінансування ЗМІ, що дає змогу виявити, чиї інтереси і з якою метою представляють ці ЗМІ.
8. Перегляд інформаційної політики держави. Навіть якщо ми будемо успішно протистояти всім загрозам інформаційно-психологічної безпеки населення, ми все одно будемо сприйматися як постійна держава-жертва інформаційних атак. Тож варто застосовувати політику (в розумних межах) демонстрації сили, хоча б на стратегічно важливих напрямках для України.

Список джерел інформації:
1. В. Б. Вепринцев, А. В. Манойло, А. И. Петренко, Д. Б. Фролов Операции информационно-психологической войны: краткий энциклопедический словарь-справочник. М.: Горячяя линия – Телеком, 2005. 495 с.
2. Прокофьев В. Ф. Тайное оружие информационной войны. М.: СИНТЕГ, 1999. 152с. (Сер. «Информ. России на пороге ХХІ в.»)
3. Почепцов Г. Г. Информационные войны. К.: Валкер, 2000. 352 с.
4. Карпенко А. «Антиукраїнські тенденції в українській державі», www.inshi.info/infowar/antyukrajinski_tendencii_karpenko
5. www.otv1.ru/news/arch/190306/botuhov
Дзюба М.Т., Жарков Я.М., Ольховой І.О., Онищук М.І. Нарис теорії і практики інформаційно-психологічних операцій. Навчальний посібник. – К., 2006

Немає коментарів:

Дописати коментар