неділя, 2 травня 2010 р.

ПСИХОЛОГІЧНІ АСПЕКТИ ФОРМУВАННЯ
ПРОФЕСІЙНОЇ КУЛЬТУРИ УЧИТЕЛЯ


Орієнтація вітчизняної освіти на європейський освітній простір потребує суттєвої перебудови її змісту і підготовки вчителя-професіонала. Тільки вчитель високої професійної культури, знаючий, освічений спеціаліст, у якому вдало поєднані індивідуально-психологічні та професійно-важливі якості, може успішно розв’язувати в школі актуальні проблеми сьогодення, серед яких особливо важливе місце займає питання захисту підростаючого покоління від негативних наслідків соціоекономічних і духовних потрясінь. Для нього розширення кола психологічних знань, посилення уваги до психологічних механізмів навчання і виховання школярів, усвідомлення ролі психологічних факторів у навчально-виховному процесі та пошук засобів управління ними є не тільки формальними атрибутами професійної культури, а й обов’язковою умовою успішної педагогічної діяльності.
У професійній культурі спеціаліста дослідники виділяють фаховий і психологічний компоненти. Фаховий компонент визначається професійною компетентністю, тобто наявністю глибоких фахових знань і досконалих умінь їх ефективного використання при розв’язуванні різноманітних практичних завдань, яка зумовлена особливостями, багатством, різноманіттям, інтегрованістю професійного досвіду і детермінована активністю самого суб’єкта. Під професійною компетентністю педагога розуміють особистісні можливості вчителя, які дозволяють йому самостійно і ефективно реалізовувати цілі педагогічного процесу. Для цього треба мати глибокі знання з психології та педагогіки і вміти застосовувати їх у практичній діяльності. Педагогічна компетентність вчителя – це єдність його теоретичної і практичної готовності до ефективного здійснення педагогічної діяльності.
Психологічний компонент часто називають психологічною культурою спеціаліста. Так, український психолог Н.В.Чепелєва вважає, що психологічна культура вчителя є системним одиничним явищем і в той же час вона є структурним компонентом більш загального явища, яким є професійна культура педагога. Розглядаючи її системно, треба показати єдність її компонентів і відношень з урахуванням усіх аспектів педагогічної діяльності. Практика засвідчує, що одним із найбільш важливих компонентів психологічної структури вчителя є психологічна готовність до вчительської праці. Вона включає в себе психолого-педагогічну спрямованість особистості вчителя, яка ґрунтується на любові до дітей і педагогічної діяльності. Психологи підкреслюють, що психолого-педагогічна спрямованість є стрижневою рисою особистості вчителя, основою його постійної готовності до виконання професійної діяльності. Вона характеризується своєрідною орієнтацією його актуальних потреб, показує міру зацікавленості і відданості педагогічній професії.
Російський психолог О.О.Бодальов, визначаючи сутність психологічної культури особи, вважав, що вона включає вміння розбиратися у психології інших людей, емоційно відгукуватися на їх поведінку і психічний стан, а також успішно застосовувати різноманітні засоби впливу, що відповідають індивідуально-психологічним особливостям кожного з них.
Психологічна культура вчителя – складне поняття, яке, в першу чергу, передбачає наявність у нього ґрунтовних знань з психології, вміння використовувати їх у своїй практичній роботі з учнями, а також здатність бачити за поведінкою дитини її душевний стан, рівень розвитку її пізнавальних процесів, емоційно-вольової сфери, рис характеру, вміння швидко і правильно орієнтуватися у різних педагогічних ситуаціях на уроках і поза ними, оцінювати їх, вибирати відповідні підходи у спілкуванні з конкретною дитиною і учнівським колективом, адекватно до ситуації впливати на свідомість і поведінку школяра. Видатний вітчизняний психолог П.П.Блонський заявляв: „Якщо педагог не знає і не розуміє психології людей, . . . він – педагог без фундаменту”.
Другою передумовою психологічної культури вчителя є сформованість його як особистості. Як основному організатору навчально-виховного процесу в школі вчителю необхідна широка світоглядна зрілість, яка включає в себе: 1) наявність глибоких і міцних загальнонаукових, психологічних і фахових знань, широту ерудиції і високу інтелігентність, адже займаючись складною творчою працею вчитель несе культуру в дитяче середовище; 2) вміння перетворювати знання в переконання і наполегливо втілювати їх у практичні справи. Сформованість психологічної культури у сучасного вчителя – це не тільки професійна, а й соціальна необхідність.
Висока психологічна культура дає вчителю можливість здійснювати компетентний вибір ефективних форм, методів, засобів навчання і виховання, що є серйозною запорукою успішної реалізації педагогічного процесу. Тільки вчитель, який добре знає вікові особливості дітей і має високий рівень психологічної культури, здатний організувати продуктивне спілкування з дітьми, вести з ними конструктивний діалог, налагоджувати співробітництво і добиватися значних позитивних результатів у навчально-виховній роботі. Знання вчителя – це не пасивна інформація, яка зберігається в його пам’яті, а знаряддя для налагодження і регуляції практичної діяльності, це дієвий механізм для прийняття самостійних рішень у конкретних педагогічних ситуаціях. Недостатньою психологічною грамотністю педагоги нерідко пояснюють велику кількість помилок і упущень у своїй роботі. Дійсно, наявність застарілих стереотипів у сприйманні дітей та оцінюванні результатів їх самостійної роботи, неправомірне перебільшення ролі пам’яті у навчальному процесі і, як наслідок, її перевантаження, незнання або неврахування у роботі вікових та індивідуально-психологічних якостей дітей, недемократичний стиль в управлінні та спілкуванні нерідко призводять до різних непередбачених ускладнень у роботі з учнями.
Психологічна культура вчителя також залежить від його природних нахилів і розвинутих здібностей, від широти його духовних запитів та інтересів. Серед багатьох нахилів для вчителя найважливішими є прагнення до спілкування з дітьми, високий рівень комунікабельності, здатність своєю лагідністю і доброзичливістю привернути до себе дитину, викликати її на відвертість. Проте головне у психологічній культурі вчителя залежить не від його природних задатків, а від соціально набутих якостей, які привносяться його навчанням і наполегливою працею над собою, спрямованою на оволодіння соціальним досвідом і культурними цінностями, які виробило людство.
Дослідження А.К.Байметова, А.М.Горфункель і Л.А.Перевощикової показали, що у професійній культурі вчителя особливе місце займає педагогічний такт, як стиль його поведінки у взаєминах з колегами, учнями та їх батьками, в якому одночасно поєднуються вимогливість і чуйність, справедливість і гуманність, витримка і оптимізм та інші психічні якості його особистості. Він включає вдумливе і уважне ставлення педагога до учня, обережність у рішеннях і висновках, які можуть зачепити гідність учня і знизити його самооцінку. Він необхідний вчителю для того, щоб не викликати образи і опору з боку дітей. Дотримуючись педагогічного такту, учитель мусить добиватися, щоб дії і вчинки учня мали не тільки моральний, а й навчально-виховний вплив. Наявність у вчителя педагогічного такту породжує дитячу впевненість у його доброзичливості, викликає у них почуття вдячності за чуйність, увагу і доброту. У діях педагога не повинно бути навіть натяку на причепливість чи несправедливість. Щоб стати тактовним, учитель сам повинен навчитися керувати своїми почуттями і створювати у себе такий психічний стан, при якому можна було б критично ставитися до себе і поруч з цим залишатися чуйним до учня. Педагогічний такт не дається вчителю від природи, а поступово виробляється в процесі його свідомої і наполегливої роботи над собою та практичної взаємодії з учнями.



Використана література:
О.М. Степанов. Г.Г.Коломієць Психологічна культура, як компонент профсійної культури вчителя.-Київ. Главник: 2007. 120с

Немає коментарів:

Дописати коментар